воскресенье, 26 мая 2019 г.

Голодомор в Україні (1932—1933)

Голодомо́р 1932—1933 років — акт геноциду українського народу, організований керівництвом ВКП(б) та урядом СРСР у 1932–1933 роках шляхом створення штучного масового голоду. Убивство голодом відбувалося в Україні й на Кубані як до 1933 р., так і в 1932 році. Різниця полягає лише в масштабах злочину. Якщо протягом 1932 р. голодом було замордовано сотні тисяч людей, то в 1933 р. лік ішов на мільйони. Однак і в 1932, і в 1933 рр. в Україні й на Кубані, на відміну від інших регіонів СРСР, де від голоду також загинуло чимало людей, голод був актом геноциду, оскільки він був навмисне спрямований проти української нації як такої. Кількість людей, які загинули від голоду, оцінювалась деякими істориками в 3,941 млн у сільській місцевості на території Української СРР та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці, та склав 6,122 млн втрат ненародженими. Голодомор викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу й Української СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян.
Спланована конфіскація врожаю зернових та усіх інших продуктів харчування у селян представниками радянської влади впродовж Голодомору 1932—33 років безпосередньо призвела до вбивства селян голодом у мільйонних масштабах, при цьому радянська влада мала значні запаси зерна в резервах та здійснювала його експорт за кордон під час Голодомору, забороняла та блокувала виїзд голодуючих поза межі Української СРР, відмовлялася приймати допомогу для голодуючих з-за кордону. Попри те, що дії представників сталінської влади, які спричинили смерть людей голодом, кваліфікувалися згідно з нормами тогочасного радянського кримінального законодавства як вбивство, причини цього масового злочину ніколи в СРСР не розслідувалися та ніхто з можновладців, причетних до злочину, не поніс покарання при тому, що навіть найвище керівництво СРСР знало про факти загибелі людей від голоду.
Упродовж десятиліть масове вбивство людей штучним голодом не лише навмисно замовчувалося радянською владою, а й взагалі заборонялося про нього будь-де згадувати.

Термінологія

Голодомор — дослівно морити голодом, виморювати, виголоджувати; мор (смерть) від організованого голоду. Уперше термін Голодомор згадується 17 серпня 1933 року в чеському часописі «Večernı́k P.L.», який розмістив інформацію — «Hladomor v SSSR». Світова преса використовувала терміни «голод», «Hunger», «Głod», тобто нейтральне філологічне та антропологічне визначення, яке означало «гостру нестачу продуктів харчування у певній місцевості».
У річних звітах німецьких дипломатів за 1932—1933 рр. зустрічалися визначення «Hungerkatastrophe» (голодова катастрофа) та «Hungersterbens» (смерть від голоду, померлі з голоду), «Planierung der Hungersnot» (Планування голодовки), які пов'язували з організованим радянською владою — запланованим, штучним голодом. Термін «голодова катастрофа» був запозичений громадськими об'єднаннями української еміграції Європи та Америки в другій половині 1930-х рр. Його часто застосовували в 1940–50-х рр. публіцисти, громадські діячі, особливо в 1983 р., коли вшановували пам'ять жертв Голодомору (до 50-ліття трагедії). Згодом у науковій літературі постав його функціональний синонім — геноцид.
Щоб дати означення масовому голоду 1930-х років, очевидці й дослідники використовували різні назви. Роберт Конквест назвав свою книгу «Жнива скорботи», Семен Старів свої спогади — «Страта голодом». Широко вживалося поняття «штучний голод», а також «навмисно організований голод».
Головна стела Монументу жертвам Голодомору в Україні 1932—1933 років
У дослідженнях Джеймса Мейса та Роберта Конквеста автори доводять, що Голодомор відповідає загальноприйнятомувизначенню геноциду. Після проголошення незалежності України термін Голодомор застосовували письменники, політологи, соціологи, історики. Відповідно до соціологічного опитування, проведеного 2015 року, 80 % громадян України вважають Голодомор геноцидом. 2003 року Український парламент назвав, а 2006 — офіційно визнав Голодомор геноцидом українського народу. Термін Голодомор зафіксований у Законі Верховної̈ Ради України «Про Голодомор 1932—1933 років в Україні» від 28 листопада 2006 р., тому набув статусу юридично-правової категорії. 16 країн офіційно визнали Голодомор геноцидом українського народу. 2010 року судовим розглядом завершилася кримінальна справа за фактом здійснення злочину геноциду. Винними суд визнав сім вищих керівників СРСР та УСРР, а саме генерального секретаря ЦК ВКП(б) Йосипа Сталіна, секретарів ЦК ВКП(б) Лазара Кагановича та Павла Постишева, голову Раднаркому СРСР В'ячеслава Молотова, генерального секретаря ЦК КП(б)У Станіслава Косіора, другого секретаря ЦК КП(б)У Менделя Хатаєвича, голову Раднаркому УСРР Власа Чубара і констатував, що за даними науково-демографічної експертизи загальна кількість людських втрат від Голодомору становить 3 мільйони 941 тисяча осіб. Також за даними слідства визначено, що втрати українців у частині ненароджених становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб.

Причини й організація Голодомору

Мапа головних районів голоду в СРСР. Що густіше штрихування — тим сильніше розміри лиха. A — райони споживчої смуги, B — райони виробничої смуги.

Передумови

З відомих на наш час документів (зокрема) випливає висновок про свідому організацію керівництвом Радянської Росії(пізніше — СРСР) винищення голодом саме українців. Голод організовувався на всіх їх етнічних землях, а не лише в межах УСРР. Організаційні дії та відкритий грабунок селян, який спричинював голод серед селянства, із застосуванням війська, розпочалися не пізніше 1920 року, із часу, коли Україна була, як зараз відверто пишуть, — «завоевана Красной армией в 1920». І першими організаторами й керівниками цих дій були В. Ульянов-Ленін і Л. Троцький.
У 1930 році генсек ЦК ВКП(б) Йосип Сталін дав поштовх новій хвилі колективізації в СРСР. У квітні того року було прийнято Закон про хлібозаготівлі, згідно з яким колгоспи мусили здавати державі від чверті до третини зібраного збіжжя. Тим часом, внаслідок Великої депресії ціни на сільськогосподарську продукцію на Заході стрімко впали. Радянський Союз став на порозі економічної кризи, адже довгострокових позик йому ніхто не давав, вимагаючи визнати за собою борги Російської імперії. Щоб заробити валюту, було вирішено збільшити обсяги продажу зерна, внаслідок чого хлібозаготівельні плани різко і невмотивовано зростали, з колгоспів забирався майже весь урожай, що мотивувало селян відмовлятися від праці на землі, і породило масову неконтрольовану урбанізацію. Для боротьби із цим явищем у грудні 1932 року в СРСР було запроваджено внутрішні паспорти.
На тлі цього продовольче становище українських сіл ставало дедалі важчим. У результаті хлібозаготівель з урожаю 1931 року, що затяглися до весни 1932, в певних сільських районах Української СРР почався голод, унаслідок якого загинуло близько 150 тисяч селян. Він тривав до того часу, поки визрів урожай 1932 року.
З іншого боку, зі збільшенням тиску на селян активізовувався селянський рух опору. Тільки за даними ГПУ, від 20 лютого до 2 квітня 1930 року в Українській СРР відбулося 1716 масових виступів, з яких 15 кваліфікувалися «як широкі збройні повстання проти радянської влади». Вони об'єднували до двох тисяч людей і відбувалися під гаслами: «Верніть нам Петлюру!», «Дайте другу державу!», «Хай живе самостійна Україна!», «Геть СРСР!», «Давайте завойовувати іншу свободу, геть комуну!». У ті часи люди організовувалися як могли, озброювались вилами, лопатами, сокирами, були навіть кінні загони. Натовпи селян зі співом «Ще не вмерла Україна»ліквідовували місцеві органи влади. Партійці й комсомольці втікали. Прикладом таких ситуацій, а також методів боротьби Радянської влади із селянами, слугують документально зафіксовані події у селах Устивиця та Федунка на Полтавщині.
Радянська влада не приживалася в Українській СРР. Керівництво СРСР розуміло це. На партійних зборах влітку 1930 року керівник Компартії України Косіор заявив:
«Селянин приймає нову тактику. Він відмовляється збирати урожай. Він хоче згноїти зерно, щоб задушити радянський уряд кістлявою рукою голоду. Але ворог прорахувався. Ми покажемо йому, що таке голод. Ваше завдання покінчити з куркульським саботажем урожаю. Ви мусите зібрати його до останньої зернини і відразу відправити на заготівельний пункт. Селяни не працюють. Вони розраховують на попередньо зібране зерно, яке вони заховали в ямах. Ми повинні примусити їх відкрити свої ями»
Розумів це і Сталін. У листі до Кагановича від 11 серпня 1932 року, вождь писав:
«Якщо не візьмемось нині за виправлення становища в Україні, Україну можемо втратити… Поставити собі за мету перетворити Україну у найкоротший термін на справжню фортецю СРСР; на справжню зразкову республіку. Грошей на це не шкодувати»
Таким чином, радянське керівництво ставило перед собою дві мети. По-перше, загнати селян у колгоспи і збільшити обсяги хлібозаготівель. По-друге, зламати класовий і національний рух опору, який на хвилях українізації набував обертів.

Початок репресій. «Закон про п'ять колосків»

19 квітня 1932 року Політбюро ЦК ВКП(б) прийняло постанову «про насіннєву позику Україні». Як виняток, позика відпускалась безвідсотково, але з «централізованих ресурсів всередині України». Держава забрала зерно, а потім дозволила використати зерно, зібране в Українській СРР, для потреб Української СРР, не залучаючи зовнішні ресурси. Аж 12 тис. тонн і лише 3 тис. тонн для продовольчої допомоги колгоспникам.
Станом на 17 травня 1932 року в Українській СРР не було запасів борошна, що зафіксовано постановою Політбюро ЦК КП(б)У «Про заходи щодо виконання постанов ЦК ВКП(б) про продовольчу допомогу Україні»: з 6,5 млн пудів зерна, відпущених Українській СРР, Політбюро просило завезти 1,5 млн борошном, «зважаючи на повну відсутність в Україні запасів борошна».
Станом на 30 червня 1932 року з більшості районів Української СРР посівний матеріал було вивезено.
Голова РНК УСРР В. Чубар писав В. Молотову та Й. Сталіну про становище в сільському господарстві УСРР (10 червня 1932 p.). За його підрахунками, на той момент в Українській СРР уже можна було нарахувати мінімум 100 районів, замість 61 станом на початок травня, які потребували продовольчої допомоги та зривали план весняної сівби. Ці ж райони, на його переконання, в подальшому зриватимуть обробку і збирання врожаю.
Улітку 1932 року Українська СРР мала повернути в рахунок погашення позики 8 млн 250 тис. пудів зерна понад встановлену норму хлібозаготівель.
7 серпня 1932 року з'явилася постанова ВЦВК і РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», відома під назвою «Закон про п'ять колосків». Розкрадання майна колгоспів каралося розстрілом, за «пом'якшуючих обставин» — позбавленням волі на строк не менше 10 років. «Законом про п'ять колосків» фактично людям було заборонено володіння їжею.
За кілька днів до того, 4 серпня 1932 року, Й. Сталін, у листі до Л. Кагановича, повідомляв про повернення проекту декрету щодо охорони суспільного майна з правками та додатками, надавав вказівку видати його якомога швидше. У пункті третьому запропоновано ОДПУ залучати озброєних осіб для охорони залізничних вантажів (ешелони із зерном) та надавати їм право розстрілювати на місці осіб, які посягнули на розкрадання залізничних вантажів.
11 серпня 1932 року Сталін у листі до Кагановича вимагав направити спеціального листа ЦК ВКП(б) до партійних і судово-каральних органів про застосування закону щодо охорони громадської власності та боротьбу проти спекулянтів. Підкреслював, що «найголовніше зараз — Україна», оскільки справи в Українській СРР дуже погані. Повідомлялося, що в двох областях Української СРР близько 50 райкомів висловилися проти плану хлібозаготівель, визнавши його нереальним. Висловив звинувачення на адресу українських керівників (генерального секретаря ЦК КП(б)У С. Косіора, В. Чубаря та голови ДПУ УСРР С. Реденса), а також побоювання втратити Українську СРР через підривну діяльність агентури Ю. Пілсудського та наявність свідомих і несвідомих петлюрівців, а також прямих агентів Пілсудського в ЦК КП(б)У. Пропонував вжити рішучих заходів для виправлення господарської і політичної ситуації в Українській СРР: зняти з посади генерального секретаря ЦК КП(б)У С. Косіора та поставити на його місце Л. Кагановича; висунути на посаду голови українського ДПУ В. Балицького, пересунувши С. Реденса на посаду заступника; замінити В. Чубаря іншим керівником, наприклад Г. Гриньком; перетворити Українську СРР в найкоротший строк на фортецю СРСР «і грошей на це не шкодувати».
Наприкінці літа газета «Правда» організувала в Українській СРР рейд боротьби з крадіжками зерна. Із 7 по 17 серпня 1932 року в ньому взяли участь 100 тисяч «ударників преси». Метою рейду була боротьба з крадіжками зерна.
Станом на 22 серпня ДПУ зафіксовано 220 випадків відмови колгоспів і сільрад від прийняття планів хлібозаготівель, непогодження з ними місцевих партосередків за мотивами нереальності поставлених завдань; у Харківській області у 20 районах — 91 випадок, у Дніпропетровській у 12 районах — 19, у Вінницькій у 16 районах — 96, в Одеській у 6 районах — 14. Усього у 54 районах — 220 випадків.
Того ж дня видана постанова Укрколгоспцентру про заборону видавати хліб для громадського харчування колгоспникам, крім трактористів. Пропонувалося повністю забезпечити видачу колгоспникам натурального авансу на трудодень відповідно до рішення ЦК і РНК СРСР, крім тих, що отримували громадське харчування на роботі, які мали приносити свій хліб.
Аналіз 20 тисяч справ показує, що серед засуджених було 83 % колгоспників та селян-одноосібників і лише 15 % — «кулацько-заможних елементів». Отже, цей закон було спрямовано проти селян, котрі, рятуючи дітей від голодної смерті, змушені були нести додому з току чи поля кілограм чи два зерна, ними ж вирощеного.
27 серпня з Москви надійшла телеграма заступника голови Комітету заготівель при РПО СРСР М. Чернова керівникам заготівельних організацій УСРР про негайне відвантаження зерна для млинів, які забезпечували борошном північні райони СРСР. Того ж дня прийшла телеграма заступника голови РПО В. Куйбишева до ЦК КП(б)У про необхідність прискорення відвантаження зерна в Українській СРР на експорт. Вказувалося на зрив плану хлібного експорту через слабке відвантаження зерна до портів республіки: 20 тис. т замість запланованих 190 тис. Для виправлення ситуації пропонувалося відвантажити до кінця серпня 30 тис. т пшениці, 20 тис. т ячменю та 10 тис. т жита, незважаючи на раніше вивезене.
Станом на 30 серпня, за даними Укрколгоспцентру, колгоспи УСРР, обслуговувані МТС, виконали місячний план заготівель на 39,1 %. Того ж дня газета «Вісті» ВУЦВК надрукувала статтю «Виконання серпневого плану зірвано». Повідомлялося про незадовільне проведення хлібозаготівель зокрема в Артемівському районі. Одноосібні господарства виконали план хлібозаготівель на 3,9 %, у 18 сільрадах хліб одноосібниками ще не здавався. Миронівська сільрада план виконала на 1 %, Зайцівська — на 0,8 %, Покровська — на 1,5 %, хоча у цій сільраді обмолотили половину скошеного хліба.
31 серпня 1932 року в Луганську вийшла постанова бюро міському КП(б)У про неприпустимість витрачання хліба на громадське харчування в їдальнях колгоспів.
За серпень-місяць 1932 року до приймальні голови ВУЦВК Г. Петровського надійшло близько 1,5 тис. заяв колгоспників про вихід із колгоспів. Майже 70 % поданих заяв припадало на Харківську область, переважно з Гадяцького, Великописарівського, Олексіївського та Богодухівського районів (170—180 заяв). Основна маса селян, що подали заяви — бідняки (80 %), решта середняки.
1 вересня 1932 року в Москві політбюро ЦК ВКП(б) затвердило вересневий план хлібозаготівель в обсязі 290 млн пудів для селянського і радгоспного секторів, розподіливши по регіонах: для Української СРР — 85 млн, для Північного Кавказу — 30 млн, для Поволжя — 51,2 млн, для Казахстану — 13,1 млн, для Уралу — 11,6 млн, для Башкирії — 10,4 млн, для Московської області — 8,8 млн, для Сибіру — 14,6 млн, для ЦЧО — 30 млн, а для решти — від 0,4 до 10,7 млн пудів зернових культур.
2 вересня 1932 року всеукраїнська контора «Торгсин» інформувала, що населення купує в обмін на побутове золото винятково хліб, борошно, крупу, цукор, сіль, відмовляючись від промислових товарів.
3 вересня з Москви надійшла телеграма заступника голови Комітету заготівель при РПО М. Чернова про відвантаження з УСРР хліба на експорт: зобов'язав уповноважених заготівельних органів вивезти за кордон наявну в Українській СРР пшеницю першого і другого класу для виконання планового завдання третього кварталу.
Станом на 14 вересня після прийняття закону від 7 серпня (Закон про п'ять колосків) Наркомюст УСРР у доповідній записці констатував про 250 вироків на розстріли.
24 вересня постановою РНК СРСР та ЦК ВКП(б) відхилено всі пропозиції про видачу насіннєвої позики, попереджено радгоспи і колгоспи, що «насінпозики не видаватимуться ні для озимої, ні для ярої сівби».
30 вересня генеральний консул німецького посольства в Харкові К. Вальтер направив річний звіт посольству Німеччини в Москві по ситуації в Українській СРР; зазначив про невиконання хлібозаготівельного плану (356 млн пудів), високі ціни на продукти, відсутність торгівлі в селах, підкреслював руйнівні наслідки колективізації.
Рішенням Політбюро ЦК ВКП(б) від 22 жовтня 1932 року в основних хлібозаготівельних регіонах створені Надзвичайні хлібозаготівельні комісії (НХК). В Українській СРР комісію очолив голова Раднаркому СРСР В'ячеслав Молотов. 23 жовтня прийнята постанова політбюро ЦК КП(б)У про необхідність «перелому в ході хлібозаготівель» — річний план виконано лише на 38 %.
25 жовтня — постанова політбюро ЦК КП(б)У «Про необхідність подолання відставання країни у виконанні плану хлібозаготівель» — жовтневий пленум ЦК КП(б)У зобов'язав партійні організації домогтися негайного перелому хлібозаготівель, оперативного керівництва хлібозаготівлями, організувати «боротьбу за хліб», зробити листопад та останні дні жовтня вирішальними щодо виконання плану хлібозаготівель, у 10 разів підвищити темпи виконання річного плану до 15-ї річниці Жовтневого перевороту; рекомендував «безжалісно придушувати всі спроби класового ворога та його агентури, спрямовані на зрив хлібозаготівель». Вже в листопаді 1932 року комісією Молотова запроваджено систему спеціальних бригад з видобуття зерна («червоних валок»). Загалом, до таких бригад входило понад 110 тисяч добровольців, набраних з-поміж селян, які таким чином намагалися спастися від голодної смерті — вони одержували певний відсоток від вилученого зерна і харчів.
Подібні НХК були створені також на Північному Кавказі (очолив Лазар Каганович) та на Поволжі(очолив Павло Постишев). Однак, на Поволжі подібного масштабу репресій не проводилося, а на Північному Кавказі репресії стосувалися переважно кубанських українців, які до Голодомору становили більшість населення регіону. Разом із цим, кубанська і поволзька НХК невдовзі припинили свою роботу, а Постишев і Каганович наприкінці 1932 року були направлені в Українську СРР.
Держава переймалась питанням повернення насіннєвої позики: у постанові Політбюро ЦК КП(б)У «Про заходи з посилення хлібозаготівель» від 30 жовтня 1932 року окремим пунктом (№ 11) ішлося про встановлення кінцевого терміну покриття заборгованості з насіннєвої позики по всій Україні до 1 грудня 1932 року. Цю позику мали погасити районні та обласні організації республіки.
1 листопада РНК УСРР визнало незадовільним виконання річного плану хлібозаготівель по Українській СРР, встановлено остаточний план хлібозаготівель по секторах, областях та культурах у розмірі 282 млн пудів, із них для одноосібних господарств — 36,9 млн, для колгоспів — 224,1 млн, для радгоспів — 21,6 млн, а також стягнення мірчука — 28,8 млн і насіннєвої позики — 8,1 млн пудів.
3 листопада надіслана телеграма секретаря ЦК КП(б)У Хатаєвича до Косіора, Молотова, Чубаря з пропозицією зменшити постачання промтоварами районів, які не виконали плану хлібозаготівель та формувати списки селянських господарств — саботажників хлібозаготівель. 5 листопада Молотов і секретар ЦК КП(б)У Мендель Хатаєвич надіслали директиву на місця з вимогами негайного виконання Постанови від 7 серпня «з обов'язковим і швидким проведенням репресій і нещадної розправи із злочинними елементами у правліннях колгоспів». 6 листопада надіслана телеграма ЦК КП(б)У до обкомів партії про товарну блокаду районів, які не виконували хлібозаготівельних планів: зменшити завезення промислових товарів для 7 районів Одеської, 8 районів Дніпропетровської, 8 районів Харківської, 5 районів Київської області. Надвечір 8 листопада відправлена шифрограма В. Молотова, Й. Сталіна для ЦК КП(б)У: із цього дня «призупиняється відвантаження товарів для сіл всіх областей України», допоки колгоспи та «індивідуальні селяни» не розпочнуть «чесно і добросовісно виконувати свій обов'язок перед робітничим класом і Червоною Армією» в справі хлібозаготівель. 11 листопада надіслана інструкція РНК УСРР «Про організацію хлібозаготівель в одноосібному секторі» — суворі судові репресії щодо господарств, у яких виявлено закопаний у ямах хліб, кваліфікуючи як навмисне псування хліба та шкідництво, забороняти «відпуск промтоварів» з оголошенням списку одноосібників, рішуче стягувати сільгоспподаток, державне страхування, самообкладання, негайно застосовувати «найжорстокіші та найсуворіші» репресії до куркульських господарств, за невиконання ними твердого завдання — продаж усього майна, арешт і виселення. 15 листопада політбюро ЦК ВКП(б) ухвалило рішення про запровадження паспортної системи і розвантаження міст від «зайвих елементів». 21 листопада надіслана телеграма Молотова, Чубаря, секретаря Дніпропетровського обкому КП(б)У В. Строганова, Кагановича Сталіну — надати спецкомісії ЦК КП(б)У (Косіор, Раденс, Кисельов) повноваження на час хлібозаготівель вирішувати питання винесення вироку про розстріли. Голова ДПУ УСРР Станіслав Раденс 22 листопада розробив план операції з виявлення контрреволюційних центрів, які організовують саботаж і зрив хлібозаготівель (рос. по выявлению контрреволюционных центров, организующих саботаж и срыв хлебозаготовок), спрямованої, практично, на виконання директив Молотова-Хатаєвича. Операція мала охопити 243 райони. З санкції ЦК КП(б)У вона розпочалася негайно. 26 листопада у пресі з'явився наказ наркома юстиції і генерального прокурора УСРР, в якому наголошувалося на тому, що «репресії є одним з потужних засобів подолання класового спротиву хлібозаготівлі».
Згідно із цими настановами засуджено тисячі людей. Непоодинокими були випадки, коли люди добровільно просили записати їх до переселенців. Як свідчить секретар Краснопільського райкому партії, після закінчення суду в селі Краснопілля середняк Бесараб Олексій Васильович сказав:
«Хай судять та везуть звідціля, так хоч з голоду не вмреш, а вдома коли залишимося, все рівно помремо»

Запровадження натуральних штрафів і чорних дощок, блокада УСРР

Чорна дошка і жорна в експозиції Лебединського історико-краєзнавчого музею
18 листопада 1932 року вийшла Постанова ЦК КП(б)У про заходи щодо посилення хлібозаготівель, згідно з якою, окремі господарства за невиконання планів хлібозаготівель каралися натуральними штрафами, тобто конфіскацією 15-місячної норми м'яса. Того ж дня постановою політбюро ЦК КП(б)У «Про ліквідацію контрреволюційних гнізд та розгром куркульських груп», доручено Реденсу та Косіору розробити до 23 листопада спеціальний оперативний план ліквідації куркульських та петлюрівських контрреволюційних кубел, ДПУ вилучити з міст ідеологів та організаторів «куркульського саботажу», зобов'язати ДПУ провести чистку та засудження рахівників і бухгалтерів — (наперед визначено 300 осіб); доручено Чубарю у Дніпропетровській, Хатаєвичу в Харківській, Зайцеву в Чернігівській областях разом з обкомами провести операцію у найближчі дні, каральні органи мають «завдавати рішучого удару куркульським елементам для запобігання куркульським повстанням». Через два дні вийшло рішення Раднаркому УСРР, згідно з яким натуральні штрафи дозволялося застосовувати також щодо колгоспів. Згодом перелік компенсаційних харчів розширено картоплею і салом, наприкінці року — продуктами тривалого зберігання. Під вилучення підпадали всі колгоспи УСРР за винятком півтори тисячі. Таким чином, практично по всій Україні каральні органи конфісковували все продовольство[джерело?].
1 грудня Раднарком УСРР заборонив торгувати картоплею у районах, які не виконують зобов'язань по контрактації і перевірці наявних фондів картоплі у колгоспах. До цього переліку потрапили 12 районів Чернігівської, 4 — Київської і 4 — Харківської областей. 3 грудня у ряді районів заборонено торгувати м'ясом і тваринами. Із 6 грудня ці райони, а також окремі села, почали заноситися на «чорні дошки»: телеграма Косіора та Чубаря керівникам Дніпропетровської, Одеської та Харківської областей, вимагали негайного виконання постанови, щоб показати, як «радянська влада вміє безжалісно розправлятися з організаторами саботажу хлібозаготівель, з куркульськими елементами та їх поплічниками». Згодом ці села абсолютно ізолювалися від зовнішнього світу. 11 грудня керівництву УСРР надходить шифрограма В. Молотова і Й. Сталіна з вимогою «негайно судити і дати п'ять, краще десять років тюремного ув'язнення» за невиконання хлібозаготівельних планів колгоспами та селянами[джерело?].
14 грудня 1932 року. Постанова ЦК ВКП(б) та РНК СРСР «Про хід хлібозаготівлі в Україні, Північному Кавказі та у Західних областях», «проблеми» хлібозаготівель в Україні та на Північному Кавказі пов'язувалися безпосередньо з «неправильно проведеною» політикою українізації і наказувалося негайно переводити на російську мову діловодство, навчання і пресу, провести ув'язнення у концтабори і виселення на Крайню Північ та заселення на їх місце червоноармійців[джерело?].
15 грудня ЦК КП(б)У затвердив список 82 районів, куди припинялася також постачання промислових товарів[джерело?].
Крім блокади внутрішніх адміністративних одиниць, наприкінці 1932 — на початку 1933 року запроваджено блокаду самої Української СРР. Справа в тому, що українські селяни втікали в сусідні області Російської СФРР, де не було голоду. Так звана «харчова» блокада України організована силами внутрішніх військ і міліції. Було заборонено виїзд селян з УСРР. Разом із цим, громадянам, які в'їжджали в Українську СРР з Російської СФРР було заборонено провозити харчі без дозволу держави[неякісне джерело].

Пік Голодомору

16 січня 1933 року Політбюро ЦК ВКП(б) затвердило остаточний план хлібозаготівель для України — 260 мільйонів пудів без мірчука, котрий підлягав «безумовному і повному виконанню» та «за будь-яку ціну».
Після запровадження всіх цих заходів і обмежень, вже на початок 1933 року більшість селян України залишилися без їжі. Згідно зі свідченнями Федора Коваленка з села Лютенька Гадяцького району тодішньої Полтавської області, які зафіксовані в тритомнику свідчень, виданих у 1990 році Комісією з українського голоду 1932—1933 років в Конгресі США:
«В листопаді і грудні 1932 року забрали все зерно, картоплю, все забрали, включно квасолю і все, що було на горищі. Які дрібні були сушені груші, яблука, вишні — все забрали»
Не всі селяни гинули від голоду на початку, коли заготівельники викачували весь хліб, оскільки в навіть в найбідніших селянських господарствах залишалися інші продукти харчування. Картина змінилася, коли держава вдалася до конфіскації продуктів харчування у всіх «боржників», тобто влада здійснила щодо «боржників» терор голодом. Саме конфіскація всього продовольства спричинила переростання голоду в голодомор. Основною причиною Голодомору була спланована конфіскація в селян зернових та всіх інших продуктів харчування, включаючи малопридатні та непридатні до споживання сурогати їжі.
22 січня 1933 року. Директива ЦК ВКП(б) і РНК СРСР «Про запобігання масового виїзду селян, які голодують»: заборонявся виїзд за межі території Радянської України та Кубані.
Дмитро Корнієнко з села Понорниця в Чернігівській області згадував, що батько й мати після розкуркулення сиділи в тюрмі. Дітей, які жили самі, підгодовувала бабуся. У день обшуку вона принесла півстакана пшона, але зварити не встигла. Прийшла бригада з п'яти чоловік з різними за розмірами торбами. Один тримав торбу спеціально для пшона, туди півстакана й висипали.
13 лютого 1933 року. У директивному листі другий секретар ЦК КП(б)У М. Хатаєвич визнав, що з ряду районів надходять відомості про опухання та голодну смерть колгоспників. Він вимагав «принять решительные меры»: знайти для годування голодуючих «внутри колхозов и в районе необходимое количество хлеба».
Варто зазначити, що обсяги конфіскованого органами ДПУ та міліції зерна були мізерними. Тобто зерно, виявлене при обшуках, які супроводжувалися конфіскацією всього незернового продовольства, становило зовсім маленьку частку в усьому обсязі заготівель. Люди ж, позбавлені будь-якого продовольства пухнули і помирали від голоду. Більшість померлих не хоронили — просто не було кому. В кращому разі трупи звозили в братські могили, куди часто потрапляли й живі люди. Доволі поширеним був канібалізм. За словами Надії Рогозянської, якій у 1933-му було 6 років,
«Жили всі закрито, мати на засов хвірку закривала і кричала, щоб ми не виходили за цю хвіртку, бо на вулиці, що поряд, їли дітей. Ну, це страшне. А скількох хоронили таких, що ще рухалися. Чому? А щоб не заїжджати. Сьогодні він ще рухається трохи, а завтра знову заїжджати. Не було ні коней, ні підвод, ні тих, хто б їх возив. Тож тих, хто ще живий був валили на той віз і кидали в могилу»
Навесні 1933 року селян привчали працювати в громадському господарстві шляхом організації харчувальних пунктів на польових станах. Для цього держава виділила частину раніше відібраного зерна. З метою налагодження життя у враженому голодомором селі були організовані надзвичайні органи компартійної диктатури — політвідділи МТС і радгоспів. З врожаєм 1933 року тиск на селян значно послабився.
Народний комісаріат охорони здоров'я УСРР у доповідній записці до ЦК КП(б)У від 3 червня 1933 року зазначив, що частина потенційно працездатних селян через перешкоди, пов'язані з початком посівної кампанії, не отримувала роботи, «а потому не имела возможности получать производственную помощь», укладаючись таким чином в схему: нема роботи — нема харчування.

Кількість загиблих

Демографічні дослідження

Втрати українців у населенні[30]
19261939Приріст
Повне населення УРСР29,7 млн32,1 млн+2,3 млн
Українці УРСР23,2 млн19,6 млн-3,4 млн
80 %73 %-7 %
Одним із перших на базі розсекречених даних перепису 1937 року та демографічної статистики вивчення демографічних втрат провів історик Станіслав Кульчицький. Ці дослідження вказують на те, що населення УРСР за переписом 1937 року становило 28 388 тисяч, за переписом 1926 року — 28 926 тисяч осіб, тобто за 10 років воно скоротилося на 538 тисяч. З підрахунку втрат від голоду потрібно виключити очікувану природну смертність 1933 року. Для цього найкраще вважати її рівною середньому арифметичному від показників смертності за 1927—1930 роки, тобто, в середньому, 524 тисячі осіб на рік. Виходячи з відкоректованої народжуваності у 1933 році (621 тисяча), одержуємо нормальний приріст за цей рік у 97 тисяч людей. Цей приріст п'ятикратно менший, ніж у попередні роки.
Таким чином, маємо народжуваність і нормальну смертність за 10 років міжпереписного періоду, а також загальну чисельність населення за обома переписами. Порівняння цих величин дозволяє визначити єдиний невідомий показник — неприродну смертність у 1933 році. Природний приріст за 1927—1936 роки становить 4 мільйони 43 тисячі осіб. Додаючи до цієї величини різницю в чисельності населення між двома переписами (538 тисяч), одержуємо демографічний дефіцит у 4 мільйони 581 тисячу людей. Облік механічного руху населення, який проводився працівниками ЦУНГО СРСР протягом 10-ти років, вказує на від'ємне для України сальдо в 1 мільйон 343 тисячі осіб. Статистичні органи визнавали, що він більш неточний, ніж облік природного руху.
Потрібно також врахувати сальдо міграційного балансу, яке становить 3 мільйони 238 тисяч осіб. Цю цифру можна вважати прямими втратами від голоду 1933 року. Вона увібрала в себе неточності в державному обліку природного й особливо механічного руху населення. Деякі історики відмовляються враховувати міжреспубліканське міграційне сальдо, вважаючи його непевною величиною.
Згідно з даними демографічної статистики можна зробити висновок, що голод 1932 року в Україні був причиною смерті 144 тисяч людей. Цей голод був наслідком конфіскації зерна для хлібозаготівлі з урожаю 1931 року. Він припинився влітку 1932 року, тобто з новим урожаєм. Голод 1933 року став наслідком чергової конфіскації, з урожаю 1932 року. На відміну від 1931 року, у 1932-ому, у разі відсутності у селян зерна, проводилася конфіскація їхніх незернових запасів продовольства. В результаті цього перевага смертності над народжуваністю в українських селах почалася вже з жовтня 1932 року. Апогей голодомору припав на червень 1933 року, коли статистичні органи реєстрували десятикратно більшу, ніж звичайно, смертність у селах (тепер також відомо, що насправді було зареєстровано не більше половини смертних випадків). Аналіз статистичних даних вказує на те, що у 1933 році від голоду померло 3 мільйони 238 тисяч людей. Або, беручи до уваги неточність статистики, цифри в діапазоні від 3 до 3,5 мільйонів осіб.
Крім прямих втрат від голоду, тобто загибелі людей, є втрати опосередковані — падіння народжуваності. Так, відбулося зниження природного приросту населення з 662 тисяч на рік у 1927 році до 97 тисяч на рік у 1933 році (без врахування померлих від голоду), і 88 тисяч на рік у 1934 році.
Якщо прямі втрати у 1932 році становлять 144 тисячі, то загальні, включаючи ненароджених, визначаються цифрою 443 тисячі людей. Прямі й опосередковані втрати за 1932—1933 роки, разом з демографічним відлунням 1934 року, становлять 4 мільйони 649 тисяч людей. Ці дані характеризують демографічні наслідки голодомору 1932—1933 років в Україні.
Згідно з дослідженнями Месле та Валліна демографічні втрати від Голодомору 1932—1933 років в Україні становлять 3,2 мільйони осіб.
За оцінками Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. Птухи НАН України демографічні втрати України внаслідок Голодомору в 1932—1933 роках становлять близько 4,5 млн осіб, у тому числі 3,9 млн — втрати, пов'язані з надсмертністю, а ще 600 тисяч — із дефіцитом народження. Автори використали точнішу методику оцінки втрат, в результаті чого уточнені дані французьких демографів Месле та Валліна, які давали цифру 2,6 млн загиблих. Основна похибка французів у тому, що вони дали надзвичайно високу цифру міграції селян у 1933 році з України — 1,4 млн. Українські дослідники не змогли знайти доказів міграції такої значної кількості людей, до того ж в період Голодомору радянська влада закривала кордони України, не випускаючи селян.
За підсумками судової справи за фактом Голодомору встановлено, що кількість людських втрат від Голодомору 1932—1933 років становить 3 мільйони 941 тисяча осіб. Втрати українців у частині ненароджених, що за даними слідства СБУ становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб, судом не встановлювалися.
Під час проведення міжнародної науково-практичної конференції «Голодомор 1932—1933 років: втрати української нації», яка пройшла 4 жовтня 2016 року в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка її учасники окрему увагу надали аналізу експертних оцінок демографічних втрат України від Голодомору Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. Птухи НАН України. Конференція розцінила їх як неостаточні і умовні через застосування в розрахунках некоректних базових даних, взятих експертами з матеріалів сфальсифікованих всесоюзних переписів 1937 і 1939 років, та відправної цифри кількості населення УСРР станом на 1 січня 1932 року (31,7 мільйона осіб), яка, порівняно з опублікованою в 1933 році в Довідниках з основних статистично-економічних показників господарства районів по усіх областях УСРР, зменшена майже на мільйон (32°680,7 тисяч — загальна кількість населення УСРР, з них — 25°553,0 тисячі селян), і вважає, що отриманий на некоректній базі показник кількості жертв Голодомору є заниженим. Також у доповідях прозвучала критика щодо використання демографами дефініції «надсмертність» для визначення власне жертв Голодомору (3 942,5 тисячі осіб) і неврахування у загальну кількість демографічних втрат від геноциду 1 606,8 тисяч осіб, померлих за цей час, за їхніми твердженнями, через природні чинники, наполягання на остаточності своїх підрахунків, тощо. Конференція вирішила вважати науково встановленими на сьогодні втрати від Голодомору-геноциду 1932—1933 років щонайменше 7 мільйонів — в УСРР і 3 мільйони — за межами УСРР: на Кубані, в Центрально-Чорноземній області, Поволжі та Казахстані. Рекомендувати освітнім закладам, музейним установам, ЗМІ, дипломатичному корпусу вживати ці кількісні показники в освітній і інформаційній роботі, в яких враховані усі померлі під час Голодомору. Історик Геннадій Єфіменко критикував конференцію за категоричні твердження в резолюції, попри її недостатню репрезентативність — оскільки в ній «не брали участі ті науковці, для яких тема демографічних втрат від Голодомору була предметом тривалих спеціальних наукових досліджень». Окрім того, він вказував на надмірну довіру учасників конференції до довідників, виданих на початку 1930-х років в УСРР, і загалом стверджував, що «Висновки конференції базуються на основі вигаданих подій та ігнорують пряму вказівку упорядників взятих за основу документів про їх неповноту і недосконалість. Такі висновки не мають нічого спільного з наукою». Він вважає, найбільш аргументованими є розрахунки демографів, які вказують на сукупну цифру 3,9 млн прямих втрат та ще 0,6 млн опосередкованих (ненароджених) за три роки.
Питання кількості жертв Голодомору залишається дискусійним до цього часу. Українські дослідники Голодомору Володимир Сергійчук, Василь Марочко та ряд інших у своїх працях доводять, що внаслідок Голодомору загинуло близько 7 млн українців на території УСРР, та до 3 млн українців в інших частинах СРСР. Слід зазначити, що під час другої світової війни серед українців загинуло близько 8 млн осіб, тобто, умовно 2 млн смертей українців за рік бойових дій Радянського Союзу. Таким чином, у мирний час, за рік між урожаями 1932 і 33 років, загинуло удвічі більше українців ніж за рік бойових дій під час другої світової війни.
Голодомор великою мірою зруйнував українське село, яке зберігало традиції української родини. Високий шлюбний потенціал українського села був зруйнований і вже ніколи не був відновлений. Це означає, що був зруйнований потенціал дітонародження, що в майбутньому призвело до зменшення кількості населення.
31 серпня 1933 року побачила світ постанова РНК «Про переселення на Кубань, Терек та Україну». Запропоновано Всесоюзному переселенському комітету при РНК СРСР організувати до початку 1934 року переселення в Україну 15—20 тисяч сімей, а на Кубань і Терек не менше 10 тис. сімей.
4 вересня 1933 року у промові на обласному «зльоті» передових колгоспів Дніпропетровщини Г. Петровський зазначив, що «колгоспний лад остаточно переміг усіх своїх ворогів».
Окрім того, необхідно враховувати неполічену кількість загиблих від супутніх захворювань. 2 листопада 1933 року відправлено повідомлення німецького консула в Києві А. Хенке про поширення в місті висипного тифу та зазначено, що кожного дня до лікарень потрапляє близько 200 хворих на тиф; причиною поширення тифу стало сільське населення, яке масово приїздить до Києва за хлібом; на селі розпочалася епідемія, спричинена масовою смертністю людей.

Реакція на Голодомор за межами Радянського Союзу

Українці за кордоном СРСР зверталися із протестами до Ліги Націй, до урядів різних держав.
  • 27 вересня 1933 року представник Уряду УНР в еміграції Олександр Шульгин звернувся до 14-ї Асамблеї Ліги Націй з листом, у якому приверталася увага світової спільноти до голоду в Україні.
  • На знак протесту проти дій уряду СРСР та щоб привернути увагу світової громадськості до трагедії України, ОУН організувала замах на консула СРСР у Львові. Виконати вирок ОУН зголосився 19-річний гімназист Микола Лемик. 21 жовтня (22 жовтня) 1933 року він застрелив начальника канцелярії консулату СРСР у Львові Олексія Майлова (емісара ГПУ, особистого представника Й. Сталіна). Негайний суд у Львові, який відбувся в жовтні-листопаді 1933 року, засудив Лемика до смертної кари. Через деякий час смертну кару замінили на довічне ув'язнення.
  • Коли в УСРР, на Кубані та в Автономній республіці німців Поволжя лютував голод, Євангелічні церкви у Німеччині отримали близько 100 000 листів про допомогу від німців, що жили у СРСР. Голова уряду Німеччини А. Гітлер наказав надавати державну підтримку громадським організаціям, що збирали гроші для надання допомоги співвітчизникам, і особисто пожертвував 1000 марок до фонду допомоги німцям, що голодували в Україні. Ця допомога потрапляла і до українців та поляків, що жили разом із німцями. Місцеві комуністи називали її «гітлерівською» і, за наказом із Москви, примушували голодуючих відмовлятися від допомоги.
  • Керівництво ВКП(б) та уряд СРСР відхиляли будь-яку допомогу з-за кордону голодуючим в Україні. На звернення Української торговельно-кредитної організації Галичини «Центроспілка» до радянського консула у Львові з пропозицією дозволити відправити голодуючим Радянської України один мільйон центнерів зерна, за кілька днів із Москвинадійшла категорична відмова.

Намагання влади СРСР приховати наслідки Голодомору

«Радянський протест у Берліні. Протест тов. Бессонова проти виступу Гітлера.
БЕРЛІН, 18 травня. (ТАРС). Повірений у справах СРСР у Німеччині тов. Бессонов заявив сьогодні німецькому міністрові закордонних справ протест з приводу антирадянських випадів у промові райхсканцлера Гітлера на «Конгресі праці». Тов. Бессонов зазначив, що заяви Гітлера, які не відповідають дійсності, щодо господарського розвитку і становища СРСР, являють собою втручання у внутрішні справи СРСР, а своєю заявою про вигадані «мільйони, що померли від голоду», Гітлер став на чолі антирадянської кампанії, що провадиться у Німеччині[44].
Оригінальний текст(рос.)
»
Акти громадського стану в СРСР реєструвались нечітко. На найвищому державному рівні визнавались факти незадовільного обліку реєстрацій смертей та великий недооблік смертей в актах громадського стану СРСР і також було виявлено, що давались негласні вказівки записувати в документи заявлені родичами смерті від голоду словом «невідомо». Загалом радянська державна статистика характеризувалася замовчуваннями, перекрученнями та фальсифікаціями.
У СРСР сам факт масових смертей від голоду замовчувався комуністичним режимом і навіть старанно приховувався. Кремлівське керівництво заборонило державним органам та закладам фіксувати в документах справжню причину смерті людей від голоду. 6 лютого 1933 р. з'явилася партійно-державна директива: «Категорично заборонити будь-якій організації вести реєстрацію випадків опухання та смерті в результаті голодомору, крім органів ОДПУ». Сільрадам дали розпорядження при реєстрації смерті не вказувати причини. В 1934 р. поступило новое разпорядження: всі книги ЗАГСів про реєстрацію смертей за 1932—1933 р.. відправити в спецчастини. В документах зазначалося, що смерті від голоду не реєстуються в ЗАГСах. Радянська влада вилучала та знищувала метричні книги записів смертей 1932—1933 рр. та архівні документи з інформацію про смерті від голоду. СРСР застосовував політику інформаційної блокади та дезінформації щодо масового голоду. Під час скорботних заходів пам'яті в США і Канаді на відзнаку 50-х роковин трагедії в компартійній інструкції говорилося: «нам невыгодно по данному вопросу вступать в открытую полемику с зарубежными националистическими писаками». 1986 року Іван Драч вперше в Україні публічно вжив запозичене в діаспори слово «голодомор», яке походило від слів голод і мор. В Україні вперше голод 1932—1933 років почали визнавати лише в 1988. Того року письменник Олекса Мусієнко вжив слово «Голодомор», яке швидко стало загальноприйнятим в українській публіцистиці, а з неї перейшло і до наукової історичної літератури.
17 вересня 1932 року — постанова політбюро ЦК ВКП(б) про депортацію кореспондента канадської газети «Дейлі Експрес» за публікацію інформації про «повстання та голодні бунти» в СРСР.
Доповідна записка ДПУ УСРР ЦК КП(б)У від 30 серпня 1933 року: прем'єр-міністр Франції Едуард Ерріо відвідав Харків, Запоріжжя, Дніпропетровськ, Одесу, Київ «…цікавився головним чином двома питаннями: 1) чи є у нас голод, до того ж це питання він пов'язував, звичайно, з основним питанням про успішність чи крах колективізації і 2) національне питання…», але після розмов із представниками влади мав «…тверде переконання, що жодного голоду у нас немає і, хоча Альфан і Рей підкреслювали, що зовсім недавно голод в Україні був, він переконався, що ми вірно інформуємо його про минулі і тепер подолані труднощі».
На початку 1980-х КДБ СРСР приймав провокативні заходи, націлені проти поширення правди про Голодомор на міжнародній арені. Підтвердженням цьому можуть бути документи, з яких був знятий гриф таємності та які були оприлюднені громадськості.

Заперечення Голодомору

Полеміка стосовно Голодомору

Як в Україні, так і за її межами не досягнуто згоди стосовно подій, означених як Голодомор. Існують такі альтернативні точки зору щодо Голодомору в Україні:
  • Жодного голодомору взагалі не було, а була посуха на значній території СРСР (а не лише в Українській СРР), в результаті чого у населення були певні проблеми з харчуванням. Кількість загиблих (мільйони) завищена з метою спекуляції.
  • Апологети радянщини заявляють, що Голодомор був спричинений неврожаєм, але замовчують факти, що в інші роки при ще меншому урожаї голоду не було, що радянська влада під час Голодомору конфісковувала продукти харчування у селян, включаючи малопридатні та непридатні до споживання сурогати їжі, забороняла та блокувала виїзд голодуючих поза межі України, здійснювала експорт зернових за кордон та зберігала значні запаси зерна в резервах, відмовлялася приймати допомогу для голодуючих з-за кордону, замовчувала та заперечувала факти масового голоду і загибель людей від нього. Для порівняння Голод на Поволжі (1921—1922)висвітлювався в ЗМІ, радянська влада збирала допомогу всередині країни та за кордоном для голодуючих Поволжя в 1921—1922& рр.. Вони також називають деякі інші фактори Голодомору, як, наприклад, колективізацію, надмірний план хлібозаготівель, шкідництво ворогів радянської влади і т. д. з метою, щоб відвернути увагу від вказаних справжніх причин Голодомору та таким чином виправдати сталінський режим.
  • Прихильники радянщини стверджують, що, відповідно до чисельних документів та свідчень, багато селян загинуло не від голоду, а тільки від хвороб. Однак вони не враховують те, що саме масове голодування, викликане конфіскацією продуктів харчування радянською владою, та пов'язані з ним стреси значно ослаблювали організм голодуючих та сприяли поширенню хвороб, які разом з голодом спричинювали масову смертність людей, що навіть підтверджується радянськими документами.
  • Так, мільйони людей загинули в Україні від голоду, але:
    • Голод було викликано необхідністю експортувати значну кількість зерна для сплати закупівель передових технологій, необхідних для індустріалізації СРСР, тобто метою було винятково зерно, а не загибель селян; (хоча насправді валютна виручка, отримана від експорту зернових під час Голодомору, становила незначну долю у загальному об'ємі валютної виручки).
    • Те, що в Україні ситуація (тобто кількість загиблих) була гіршою, ніж в інших частинах СРСР, викликано лише «перегинами» тодішнього керівництва України.
    • Вилучення продовольства виправдано тим, що воно дозволило здійснити індустріалізацію, а індустріалізація — перемогти Німеччину у Другій світовій війні. Разом з тим, саме постачання зерна з СРСР в тогочасну Німецьку Державудопомогло Гітлеру та його партії прийти до влади й поставити економіку Німеччини на «військові рейки».
Стосовно кваліфікації Голодомору як акту геноциду висловлюється теж певний спектр альтернативних думок: від того, що не можна кваліфікувати геноцидом події, що сталися до укладення міжнародного документу про геноцид (1948) до того, що, оскільки від голоду помирали не лише в Українській СРР, то нема доказів про акцію, направлену проти українців.

Протидія Росії

Головними апологетами заперечення Голодомору виступають офіційні урядові/президентські кола Росії. «Російська форма „правди“ боїться оприлюднених документів, — вважає Ярослав Грицак. — Вона не побудована на фактах, а, відтак, і архіви залишаються абсолютно закритими для вивчення».
За мотивацією, що дослідження українських істориків про Голодомор 1932—33 років «підривають авторитет російської влади», праці деяких українських науковців про Голодомор 1932—33 років, зараховано в Російській Федерації до «екстремістських видань». До переліку заборонених, що його оприлюднює Міністерство юстиції, включено працю українського правознавця й дипломата Володимира Василенка «Голодомор 1932—1933 років в Україні як злочин геноциду: правова оцінка» (рос. «Голодомор 1932—33 годов в Украине как преступление геноцида»). А також працю Юрія Шаповала, Володимира Пристайка та Вадима Золотарьова «ЧК—ГПУ—НКВД в Україні: особи, факти, документи».
На думку українських науковців, наведені у заборонених книгах докази суперечать «концепції» нинішньої російської влади про «голод як спільне горе для країн колишнього Радянського Союзу і без особливостей в Україні», на підтвердження якої у Москві підготовлена багатотомна збірка документів «Голод в СССР». «Підважуючи історичні міфи, створені теперішньою російською владою, українські науковці „зазіхають“ на легітимність цієї влади і авторитет Росії, — вважає кандидат історичних наук Марта Гавришко. — А це вже небезпека. Тому ці видання і опинилися в списку „екстремістів“».
Росія також чинила тиск і шантажувала інші країни з вимогами не визнавати Голодомор геноцидом. У листопаді 2010 року сайтом «Wikileaks», серед інших, опубліковано таємну телеграму Держдепартаменту США від Посольства в Киргизстані, де зазначалося, що британському принцу Ендрю відомі факти тиску. Про них йому розповів, зокрема, президент Азербайджану Ільхам Алієв, про що, власне, йдеться в повідомленні:
«Алієв отримав документ від президента Медведєва, в якому зазначено, що якщо Азербайджанвизнає більшовицький штучний Голодомор в Україні «геноцидом» в ООН, «то ви маєте забути про Нагірний Карабах взагалі».
Оригінальний текст(англ.)
»
Прес-служба Алієва назвала ці матеріали провокацією, однак, прямо не спростувала факт шантажу.

Визнання та правова оцінка Голодомору

Дослідження та опублікування фактів про Голодомор

На Заході факт Голодомору став широко відомим 29 березня 1933 року, коли валлійськийжурналіст Ґарес Річард Воон Джоунз опублікував свій відомий репортаж про існування Великого Голоду в Україні у 1932—1933 роках. Цей репортаж був надрукований у багатьох газетах включно з «Manchester Guardian» та «New York Evening Post».
Радянська влада намагалася заперечувати голодомор через своїх прихильників на Заході. Уже через два дні після появи у західних газетах репортажу Ґареса Джоунза, 31 березня 1933 року, газета «New York Times» опублікувала статтю власкора у Москві Вальтера Дюранті із запереченням факту Голодомору. Потім у приватній розмові з дипломатом цей журналіст фактично зізнався, що брехав, а його статті визнані спеціальною комісією газети «New York Times» незбалансованими. У той же час у 1933 році іноземним журналістам, які перебували в СРСР фактично заборонили в'їзд в Україну та на Північний Кавказ.
Перші ґрунтовні дослідження фактів про Голодомор здійснив в кінці 1940-х — на початку 1950-хроків Дмитро Соловей — у еміграції. Його роботи високо цінувалися спеціалістами, але не були широко відомими.
У повісті «Все тече» (1955—1963), яку вперше надруковано у ФРН 1970 року, Василь Гроссманописав події в Україні у 1933 році, зокрема, голодомор, репресії, антигуманність комуністичної ідеологічної системи. Цитата з повісті «Все тече» (переклад з російської):
«А наказ — убити голодом селян в Україні на Дону, на Кубані, убити з малими дітьми... Шукали зерно, неначе не хліб це, а бомби, кулемети. Землю штрикали багнетами, шомполами, всі погреби перекопали, всі підлоги повиламували, у городах шукали. Вдень і вночі підводи скрипіли, пил над усією землею висів, а елеваторів не було, зсипали на землю, а навколо вартові ходять. Зерно до зими від дощу намокло, горіти стало — забракло в радянської влади брезенту мужицький хліб прикрити.
А коли ще з сіл везли зерно, навколо пил піднявся, все в диму: і село, і поле, і місяць уночі. Один із глузду з'їхав: горимо, небо горить, земля горить! Кричить! Ні, небо не горіло, це життя горіло ... Пішов селами суцільний мор. Спершу діти, старі, потім середній вік...		»
Шпальта, присвячена Голодомору в американській газеті «Chicago's American»
Наступний етап досліджень проведено після створення у 1984 році Всесвітнім конгресом вільних українцівміжнародної комісії з розслідування голоду в Україні. У 1985році Конгрес США створив спеціальну комісію з дослідження фактів голоду в Україні, виконавчим директором якої був Джеймс Мейс. Дослідження проводилися як в США (зусиллями вищезазначеної комісії), так, паралельно, і в Україні — після того, як стало відомо про створення американської комісії та було вирішено створити «антикомісію».
Уперше в СРСР 25 грудня 1987 року перший секретар ЦК Компартії України Володимир Щербицький у доповіді, присвяченій 70-річчю утворення УРСР, згадав про факт голоду. Згадування було побіжним («5—6 рядків»), і причиною голоду оголошено «посуху», але принципово новим було визнання самого факту — раніше (і то дуже зрідка) дозволено було згадувати лише про «нестачу продуктів». Є підстави стверджувати, що це визнання було вимушеним — з огляду на очікуване оголошення результатів роботи американської комісії.
18 лютого 1988 року «Літературна Україна» опублікувала доповідь Олекси Мусієнка на партійних зборах Київської організації Спілки Письменників України. Вітаючи курс нового керівництва КПРС на десталінізацію, Мусієнко звинуватив Сталіна у здійсненні в республіці жорстокої хлібозаготівельної кампанії, наслідком якої став голодомор 1933 року. Використане в цій доповіді слово «голодомор» було новотвором письменника.
На початку липня 1988 року на XIX конференції КПРС в Москві виступив Борис Олійник. Зупинившись на сталінському терорі 1937 року, він цілком неочікувано для присутніх завершив цю тему так:
«А оскільки в нашій республіці гоніння почалися задовго до 1937-го, треба з'ясувати ще й причини голоду 1933-го, який позбавив життя мільйони українців, назвати поіменно тих, із чиєї вини сталася ця трагедія.»
У сучасній Україні одним з найвідоміших дослідників голодомору є видатний історик Станіслав Кульчицький.

Визначення причетних до здійснення Голодомору

Починаючи з 2008 року, Служба безпеки України почала оприлюднювати списки осіб, причетних до здійснення Голодомору в Україні в 1932—1933 роках. За словами директора архіву СБУ Володимира В'ятровича, для встановлення цих осіб широко застосовуються партійні документи, аби визначити відповідальних за Голодомор вже на районному рівні.
22 травня 2009 року Служба безпеки України порушила кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною 1 статті 442 Кримінального кодексу України за фактом здійснення Геноциду в Україні у 1932—1933 роках, від якого загинули мільйони людей. У листопаді названо звинувачених по справі, першим з яких фігурував Йосип Сталін. 5 січня 2010 року президент України Віктор Ющенко заявив, що Генеральна прокуратура України передала справу до суду. 12 січня 2010 року Апеляційний суд міста Києва почав розгляд справи. Суд визнав, що Сталін, Молотов, Каганович, Постишев, Косіор, Чубар та Хатаєвич вчинили злочин геноциду, передбачений частиною 1 статті 442 Кримінального кодексу України (геноцид), який відповідно до Конвенції ООН від 26 листопада 1968 року не має терміну давності, та закрив кримінальну справу на підставі пункту 8 частини 1 статті 6 Кримінально-процесуального кодексу України, у зв'язку з їхньою смертю.
14 січня 2010 президент України звернувся до лідерів інших держав Східної Європи, які постраждали від комуністичних режимів — Росії, Польщі, Грузії, країн Балтії та інших — з пропозицією про підписання угоди про створення міжнародного трибуналу над злочинами комунізму.
Російська Федерація, яка представляє себе на світовій політичній арені правонаступницею Радянського Союзу, відмовляється визнавати голодомор 1932—1933 років і в офіційному зверненні президента Росії Дмитра Медведєва від 14 листопада 2008 року використовує слово «голодомор» тільки в лапках. Небажання Росії визнати Голодомор навіть просто злочином спричинене взятим в останні роки російським керівництвом курсом виправдовування та відбілювання злочинного радянського минулого, у тому числі сталінського періоду історії СРСР. Вище керівництво Росії воліє, щоб тема Голодомору взагалі не згадувалась, як така, що очорнює злочинне радянське минуле, до якого Росія має стосунок як правонаступник СРСР. У Росії суди приймають рішення, якими забороняється поширення деякої української історичної літератури: переважно історичних книг про Голодомор та злочини НК—ДПУ—НКВС в Україні.
Спираючись на міжнародний досвід проведення судів і трибуналів стосовно геноцидних дій на Балканах, у Руанді та Судані, юридичну відповідальність держави за наміри вчинити геноцид або незапобігання йому, Федеральний суддя США Богдан Футей вважає, що Російська Федерація, до якої перейшло 95 % власності СРСР, найбільшою мірою відповідає і успадковує відповідальність за дії та злочини радянських часів. Свого часу над тим, щоб досягти відповідного визнання в ООН, працювало багато експертів. Однак з політичних причин російська сторона заявила протест, заблокувавши навіть дебати із цього питання у Раді Безпеки ООН. Україні варто спробувати звернутися до Міжнародного трибуналу ООН у Гаазі. Україна сама має подавати судовий позов на РФ. За судовим прецедентом, що виник під час процесу «Боснія і Герцеговина проти Сербії» 2007 року, встановлено, що існує відповідальність держави за акти геноциду, хоча Конвенція ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього (1948 року) й не містить окремих положень, які передбачають відповідальність держави. Остання навіть може бути притягнута до відшкодування потерпілим. У випадку Голодомору 1932—1933 років залишилося не багато живих свідків (зокрема, ті, хто дітьми пережив катастрофу), але є їхні родини, які можуть позиватися за те, що родичі потерпіли від Голодомору. Нині Україні потрібно діяти різними способами. Зокрема, й далі намагатися досягти визнання Голодомору геноцидом в ООН, а також вести переговори з окремими країнами. Попри всі перепони, уряд України зобов'язаний і надалі працювати над тим, щоб ООН визнала Голодомор геноцидом.
Рафал Лемкін, першим із фахівців міжнародного права, зокрема у статті «Радянський геноцид в Україні» визначив злочин сталінського комуністичного режиму Голодомор як геноцид та проаналізував геноцид в Україні в контексті міжнародного права.
Також злочинні дії представників сталінської влади, що спричинили смерть людей голодом, кваліфікувалися згідно з нормами тогочасного радянського кримінального законодавства як вбивство.

Спогади очевидців

«Тоді був неврожай, засуха. А ще відбирала влада те, що виростили люди. Ті, що відбирали, документів не пред'являли. Люди їм не заперечували… Приходили чоловіки — 4—5 осіб. З'являлися в вечірній час. Забирали зерно, продукти, дивилися по горшках, яка є їжа — і з'їдали або виливали. Приходили щоденно. Люди від них усе ховали, закопували. Але сховати було неможливо. Вони шукали із шомполами, переколювали геть усе. Люди їли, що було: в полі мерзлу картоплю, мишей, котів, липові листки, корінці, ягоди, гриби, їжаків, відростки від калини, які підпікали або їли сирими. Всі голодували. Дуже багато вмирало людей, цілими сім'ями. Ховали їх попід хатами. На них нема ні хрестів, ні пам'ятників. їх згадують ті, хто зостався живим. В їх смерті я виню лише владу.»
Заріцька Станіслава Іванівна, 1923 р.н., село Яворівка Житомирської обл.
«Пам'ятаю, тоді у людей все забирала влада — проводила „викачку“. Робили це місцеві. Людей залишали без засобів існування. Виживали хто як міг. З липи здирали кору, сушили і пекли коржі, з сосни ламали відростки, їли шишки, вживали різні корінці, дикий бур'ян, варили борщ з кропиви. Їли горобців, їжаків, собак, котів. У кого було що міняти, то міняли на їжу.»
Патлатюк Ядвіга Миколаївна, 1922 р.н.
«Наш дід ховав у ямах. Під ліском, в огороді, саду. І в полі. Ставив мітки. Ставив траву, щоб виглядала з-під снігу. Буряки, які садили в огороді, не викопували. А вже викопували мерзлими. Мерзле не заберуть. А ми це їли. Літом збирали колоски, ходили шукали ховрахів, ловили деркачів на лугу, їли голубів. У діда була голубятня, поступово з'їли. Пропала у нас собака, то дід казав, що вовки з'їли. Вони приходили, я їх бачив. А потім уже нам сказала мати, що ми ту собаку з'їли. Комсомольці попереджали родичів. Своїм знайомим, щоб ховали картоплю і поживу, щоб вижити. Так за те потім їх розстріляли.»
Циба Василь Іванович, 1928 р.н., село Райгородок Чернігівської обл
«Я виступаю з цієї важливої трибуни України не тільки як Предстоятель Української Православної Церкви Київського Патріархату, а й як один з останніх свідків Голодомору, бо мені в 32-33 роках було чотири роки. І я добре пам'ятаю, що відбувалося. Тільки я не розумів тоді, яка причина того, що, як батьки говорили, врожай був великий, а хліба не було[…] Перша [причина голодомору]: це те, що на той момент  перепис населення показав, що українців — 85 млн, а росіян — 65 млн. Тому безбожне радянське керівництво вирішило знищити українців, щоб не переважали над росіянами. В результаті того Голодомору, перепис 1939 року вже показав, що кількість українців становила лише 65 млн, а росіян — збільшилася. Друга: Зробила свою справу цитата Бухаріна: „Хто володіє хлібом, той має владу“. А хлібом володіли українські селяни. Почався процес, щоб хліб передати у руки радянської влади, а українські селяни відмовлялися йти в колгоспи[…]Визнання Голодомору Геноцидом — це те, що сьогодні утверджує нашу державу. Український народ укріпляється і зміцнюється. Нас знищували, а ми живі і не тільки живі, а й утверджуємося. Наші молоді хлопці на сході України захищають нашу  державу, віддаючи і тіло, і душу за нашу свободу. Це правда, бо в рабстві жити ми не хочемо і не будемо[…] Росіянам хліб давали [а українцям ні]. Я думаю що з часом весь світ визнає що це був геноцид а не звичайний голод»
Інші свідоцтва Голодомору
Про свій біль розповідає уродженка села Велика Василівка Любашівського району Одеської області, Шкарупа (дівоче прізвище Чубак) Віра Єфремівна, 1928 року народження:
«Я була малою дитиною, всього осягнути і запам’ятати не могла. На жаль, багато імен стерлося з пам’яті. Але рідних своїх не забути. Першим помер з голоду батько Чубак Єфрим Антонович. Важко і довго мучився, весь опух, лежав, не маючи змоги підвестися. Мати, довідавшись, що активісти з “мітли” хочуть забрати у нас корівоньку, швидко, за півціни, продала її. А вже під вечір у двері стукали сільські активісти: Солоїда Дем’ян та Колісніченко Архип. Нашвидкуруч сховавши гроші за затулу, побігла відчиняти двері, які ледь витримували удари кованих чобіт. Та де там… Нишпорки швидко знайшли гроші, забрали все до останньої копійки. Не зупинило їх навіть те, що господар, хрипівши, конав на лаві. Похоронили його через кілька днів на ряднині, бо на труну вже грошей не було. Слідом за батьком померли і брати: Дмитро та Федір, сестри: Тетяна та Онися. Вижили лише мама, я і сестра Катерина.» [86]
Морозюк Феодосія Никифорівна уродженка села Велика Василівка Любашівського районуОдеської області, 1927 року народження розповідає:
«Важкий був рік 1932. Неврожай, викликаний засухою, був досить відчутним, але справжнє горе несли з собою активісти з “мітли”. Батько, Никифор Євдокимович, з матір’ю, Єлизаветою Юстимівною, потайки вночі закопали мішок пшениці під будою собаки Фріми. Не забарилися і активісти: голова колгоспу Мартинюк Іван Григорович, Солоїда Дем’ян та баба Гася Солоїда.»[87]
Поки чоловіки шукали зерно, баба Гася почала улесливу розмову з маленькою Федосею:
— Скажи, Федосю, а чи є в тата пшеничка?
— Є, — відповіла наївна дівчинка.
— А де тато її тримає?
— У собаки під хвостом.
— Тю на тебе, дурепа, придумала ж таке.» [87]
Забула, мабуть, баба Гася стару мудрість: “Вустами дитини говорить істина”. Так і пішли непрохані гості ні з чим.
Про страхіття Голодомору в сусідньому селі Шайтанка Любашівського району Одеської області розповідає Яковенко (дівоче прізвище Коростієнко) Катерина Василівна, 1927 року народження:
«Пам’ятаю, як до нашого двору завітали активісти з “мітли” — Ганна Шайтан, Ніна Даценко та інші. Нишпорили по всіх закутках, шукаючи зерно. Радості їхній не було меж, коли знайшли в сараї закопану пшеницю. Батько, аби не арештували, сховався за дітьми на лежанці. Ми тихенько сиділи, звісивши ноги, і зиркали спідлоба на непроханих гостей. Але Ганна Шайтан розгледіла в закутку батька і, незважаючи на те, що він жестом показував: “Мовчи” — адже, все-таки, була сусідка, виказала його.

Батька, Коростієнка Василя Івановича 1904 року народження, заарештували і доправили до райцентру Троїцьке. Вбита горем мати, супроводжувала його. Назад поверталася пізно. Був сильний мороз. Коли зайшла до хати, перед очима постала моторошна картина: перелякані діти, вибите вікно, затулене подушкою, а посеред хати викопана яма, — то активісти гадали, що зерно закопане і в хаті. Від сильного морозу, ноги в матері примерзли до чобіт. Зняти чоботи змогла, лише потримавши ноги в мисці з водою. 

Тата через декілька днів випустили. Можливо тому, що слідчий попався добрий. На його питання: ”За що сидиш?” — тато відповів: “Не знаю”. А можливо тому, що камера тимчасового утримання була переповнена.

Коли настала весна, знесилені люди почали ходити в колгосп на роботу. За це отримували хоч якусь їжу. Проте, добре платили: аж один кілограм муки, тим, хто збирав по селі померлих.

Траплялось таке, що забирали людей ще живих. Якось, проходячи біля підводи з мерцями, бачила, як один чоловік ще рухав ногою. Люди ставали байдужими, як до чужого, так і до власного горя. Живі перестали звертати увагу на мертвих. Пам’ятаю розмову жінок, котрі йдучи на роботу, зустріли чоловіка з підводою, що збирав мерців:

— Заїдеш, мого забереш.
— До мене теж заїдь, двох забери.»[88]
Розповідь Батажан Дар’ї 1928 року народження, жительки села Новоселівка(нині західна частина села Шайтанка Любашівського району Одеської області):
«Наша сім’я налічувала 11 чоловік: батьки і 9 дітей. Першим помер в 1932 році батько — Батажан Андрій Федорович. Було йому на той час 52 роки. В 1933 році на 48-ому році життя померла мати — Батажан Катерина Федосіївна. Хоронили її в ящику. Діти самі віднесли її на цвинтар. Самі ж і викопали яму. Коли маму несли в ящику, в ній всередині все булькало. Через два дні під хатою на сонечку повмирали з опухлими головами і животами Гаврило, 1903 року народження, Карпо, 1902 року народження, та Яків, 1924 року народження. Не набагато довше прожила Маня, 1925 року народження. Коли вранці я почала її будити, щоб збиратися в дитячий садок, то вона вже була мертва.

Те, що я залишилась жива, повинна завдячувати брату Івану. Він був старший. Ходив до колгоспу, насаджував лісополоси. За роботу щодня отримував пляшку молока і шматок макухи. Ділив на всіх. В мене тоді опухли голова і живіт, ноги були дуже тоненькими. Ніхто не міг подумати, що я виживу.

Сестра Варка казала брату: ”Не давай їй їсти, може, хоч ми залишимося живі”. Проте Іван потайки в рукав ховав для мене шматочок макухи.

По сусідству з нами жив Думанський Северин, то він 3-ох померлих дітей замотав в одне рядно і погрузив на підводу. Так 3-ох і схоронив в одну яму.

Від голоду померли і батьків брат Батажан Мартин Федорович, і його дружина — Ганна, і четверо їх дітей. Пам’ятаю лише, що одного звали Карпо.

Також померли від голоду батькова сестра Тіщенко Олександра Федорівна, її чоловік — Гаврило. З шести їхніх дітей померло четверо. Одну з померлих звали Маруся.» [89]

Визнання Голодомору геноцидом

Країни, які офіційно визнали Голодомор актом геноциду.
15 травня 2003 року Верховна Рада України в офіційному зверненні до народу України визнала Голодомор актом геноциду, але не прийняла постанови, поданої на її розгляд, щодо цього питання, обмежившись лише офіційним зверненням, що майже не має юридичної ваги. Напередодні прийняття звернення, віце-прем'єр-міністр Дмитро Табачник, представляючи депутатам доповідь про Голодомор, зазначив:
«Ми мусимо донести до світу, що штучні голодомори радянської епохи були нашим українським Голокостом. Це був свідомий геноцид українського народу, який наклав свій безжальний відбиток на всю нашу історію, на національну самосвідомість»
28 листопада 2006 року Верховна Рада України ухвалила закон «Про Голодомор 1932—1933 років в Україні», який трактує події 1932—1933 років, як геноцид українського народу. Рішення було ухвалене 233 голосами. Від Партії регіонів проголосувало 2 депутати (Ганна Герман і Тарас Чорновіл), від БЮТ — 118, від блоку «Наша Україна» — 79, від Соцпартії — 30, позафракційних — 4. Фракція комуністів за законопроект, поданий Президентом України, не голосувала у повному складі.
Голодомор в Україні 1932—1933 років офіційно визнали геноцидом українського народу наступні держави:
Ще ряд країн в офіційних зверненнях засудили Голодомор як акт винищення людства, вчинений тоталітарним сталінським режимом або вшанували пам'ять його жертв, зокрема:
У листопаді 2003 року 58-ма сесія Генеральної асамблеї ООН ухвалила «Спільну заяву з нагоди 70-ої річниці Великого голоду 1932—1933 років», де він визнавався національною трагедією українського народу. За ухвалення Спільної заяви проголосували 64 держави-члени ООН, у тому числі Росія.
23 жовтня 2008 року Європарламент визнав Голодомор в Україні злочином проти людства і висловив співчуття українському народу.
28 квітня 2010 року Парламентська асамблея Ради Європи схвалила резолюцію про вшанування пам'яті загиблих в результаті голоду 1932—1933 років в Україні та інших республіках колишнього Радянського Союзу, вшанувавши пам'ять загиблих від голоду і засудивши жорстоку політику сталінського режиму. ПАРЄ також зазначила, що «в Україні, яка постраждала найбільше від насильницької колективізації, Голодомор визнаний геноцидом рішенням Верховної Ради».
20 вересня 2017 року, Президент України Петро Порошенко, в ході загальних дебатів 72-ї сесії Генеральної асамблеї Організації Об'єднаних Націй закликав держави-члени ООН визнати Голодомор в Україні в 1932—1933 роках геноцидом українського народу. «Я закликаю держави-члени ООН прийняти власне історичне рішення про визнання Голодомору актом геноциду», — заявив він.
4 жовтня 2018 року, Сенат США одностайним рішенням ухвалив двопартійну резолюцію, в якій Голодомор 1932—1933 рр. визнається геноцидом українського народу. «Сенат США одностайним рішенням ухвалив двопартійну резолюцію, яка стала першим в історії правовим актом Конгресу США, де Голодомор 1932—1933 років визнається геноцидом українського народу», — про це повідомило посольство України у США.

Рятівники людей від Голодомору

Голодомор у мистецтві

Один з варіантів картини «Людина, що біжить» роботи Казимира Малевича, також відомій під назвою «Селянин поміж хрестом і мечем» є звинувачувальним актом Великого Голоду. «Образ селянина, який біжить через пустельний пейзаж, є красномовним свідченням катастрофи.»
Тема Голодомору вперше була яскраво-трагічно розкрита в художніх творах українських письменників діаспори. Серед українських письменників Олександр Корж вперше порушив тему Голодомору у своєму творі «Степова доля». Так у романі «Марія» (1934) Уласа Самчука показана жахлива картина голодомору та трагедія роду. У той же час Василь Барка, якому вдалося пережити Голодомор, відтворює картину фізичного винищення сім'ї Катранників на Слобожанщині у романі «Жовтий князь» (1963).
За радянської влади тема Голодомору була заборонена, але це не означає, що про неї не писали. Так, нещодавно були розшукані ненадруковані вірші Андрія Малишка, написані ще в 1964 році, в яких згадується Голодомор:
«...Із тридцять третім голим роком,
Голодно-голим та німим,
Та тричі пухлим. Хай би з ним
Поїли б кору і комору,
Траву і шкуру, цвіль і міль,
Та мерли б жовті, як з похміль,
Без трун понесені із двору.
Нізащо. Просто. Без вини.		»
Також у повісті Анатолія Дімарова «На коні і під конем» (розділ «Земляні млинці»), уперше опублікованій у 1973 році, міститься наступна згадка про Голодомор:
«В ту страшну, голодну весну, коли й земля, здавалося, стогнала: «Їсти!», навіть діти не бавилися в свої звичайні ігри, а гралися в їжу. Випікали з чорної, розмоченої дощами землі пишні перепічки та млинці, варили з назбираних камінців галушки та вареники. Потім ходили одне до одного в гості, церемонно припрошуючи покуштувати багатих страв, розпускаючи неіснуючі ремінці на розбухлих від лободи та полови животах.»
Також у своєму листі-памфлеті «Чому я не хочу вертатись до СРСР?» відомий український письменник в еміграції Іван Багряний спочатку натякає на чисельні втрати у часи Голодомору, а потім й прямо говорить:
«Візьміть Малу Радянську Енциклопедію видання 1940 року, розкрийте її на букву «у» і прочитайте в рубриці «УРСР», що там написано.
Це документ. А написано там чорним по білому, хоч і дрібним друком, що Радянська Україна за переписом 1927 року мала українського населення 32 мільйони, а в 1939 році, цебто по 12 роках... 28 мільйонів. Всього лише 28 мільйонів! Де ж ділися 4 мільйони людей проти 1927 року? А де дівся приріст, що за 12 років мав бути щонайменше 6-7 мільйонів? Разом це виносить яких понад десять мільйонів. Де ж вони ділися ці 10 мільйонів українського населення? Що з ними сталося в країні «цвітучого соціалізму»?
В 1933 році більшовики організували штучно голод в Україні. Перед очима цілого світу українське селянство вимирало цілими селами й районами...
»
З початком Перебудови ця тема дедалі більше висвітлюється і в Україні (спочатку, несміливо, — радянській, відтак — у незалежній).
У романі «Кара без вини» Андрій Гудима звертається до жахливих подій, що внаслідок безглуздої сталінської тоталітарної політики мали місце в Україні у 1932—1933 роках.
П'єса Олеся Барлога «Дерева спізнюються на автобус» звертається до теми політичної та мистецької кон'юнктури початку ХХІ століття навколо теми Голодомору. Цей твір увійшов до лідерів конкурсу сучасної драматургії «Драма.UA» у 2012 році і був надрукований у однойменній збірці.

Кінематограф

Про Голодомор знято велику кількість фільмів і телепередач, найвідомішими з яких є (де не вказано країну-виробника, мається на увазі Україна): «Незнаний Голод» (1983, Канада), «Жнива розпачу» (1984, Канада), «33-й, свідчення очевидців» (1989), "Під знаком біди (1990), «Великий злам» (1993), «Пієта» (1993), «Українська ніч» (2002), «Час темряви» (2003), «Голодомор 1932—1933 р.р.» (2004, Угорщина), «Великий Голод» (2005), «Тайна пропавшей переписи» (2005, Росія), «Голодомор. Технології геноциду» (2005), «Голодомор. Україна» (2005), «Голодомор. Україна ХХ століття», «Жити заборонено» (2005), «Радянська історія» (2008, Латвія).

Художні фільми

Музика

Українськими композиторами створено вокально-оркестрові твори на тему Голодомору. Найвідомішим є реквієм «Панахида за померлими з голоду» Євгена Станковича на слова Дмитра Павличка (1993). Приблизно в той же час з'явилася «Дума про тридцять третій» для мішаного хору та солістів Геннадія Саська на вірші Михайла Ткача. Ораторія Олександра Яковчука на текст Василя Юхимовича «Тридцять третій» відзначається тим, що крім очевидного для твору такої тематики трагедійного звучання, в ній наявні і сатиричні мотиви, пародіювання бравурних радянських маршів.
Бретонський фолк-виконавець Денез Прижан[en] присвятив подіям Голодомору композицію «Gwerz Kiev».

Вшанування пам'яті жертв

Офіційне вшанування пам'яті жертв Голодомору, в тому числі, визнання його геноцидом українського народу, розпочалося за ініціативи української діаспори у США та Канаді. Так, починаючи з 1983 року, в столиці канадської провінції Альберта місті Едмонтоні, в мерії міста щорічно проводиться відзначення річниці Голодомору. На офіційній частині заходу традиційно присутні мер міста й керівники провінції. Біля входу до мерії встановлено перший у світі пам'ятний знак на вшанування річниці Голодомору «Розірване кільце життя». У 1988 році Конгрес США, а в 1989 році — Міжнародна комісія юристів офіційно визнали голодомор 1932—33 років актом геноциду проти української нації.
Четверта субота листопада в Україні визнана Днем пам'яті жертв голодоморів. Меморіальні заходи проводяться як в Україні, так і поза її межами. Щорічно, цього дня проводиться всеукраїнська акція «Запали свічку».
Найбільш монументальними серед пам'ятників жертвам Голодомору є меморіали у Києві та Харкові. Пам'ятники жертвам Голодомору встановлені також у Дніпропетровську, Одесі, Миколаєві, Кропивницькому, Луганську, Сумах, Черкасах, Коломиї, Білій Церкві та багатьох інших українських містах і селах. За кордоном пам'ятники встановлені у Едмонтоні, Калгарі, Вінніпегу та інших містах. Піднесення до Національного меморіалу пам'яті жертв Голодоморівсимволічних горщиків з зерном та свічками (лампадками), а також посадка кущів калини поблизу меморіалу є обов'язковим пунктом в протоколі офіційних візитів лідерів держав до Києва.
До 80-х роковин Голодомору в Україні 1932—1933 років в Гарвардському університетіпідготують спеціальний атлас, який дозволить відобразити масштаби трагедії на картах.
  • Свічки і колоски як символ пам'яті.
У листопаді 2016 року США висловило солідарність з українським народом у вшануванні пам'яті жертв Голодомору, однією з найстрашніших трагедій сучасної історії, йдеться в офіційній заяві Білого дому, приуроченого до річниці трагедії.
«У цьому місяці США приєднуються до солідарності з українським народом у всьому світі в пам'ять жертв Голодомору, однією з найстрашніших рукотворних трагедій сучасної історії. 83 роки тому, понад 3 млн осіб в Україні загинули в результаті нещадної політики Йосипа Сталіна»

Пам'ятники

Галерея

  • Україна Емблема жалобних днів за жертвами Голодомору.
  • Україна Ювілейна монета на честь 75-ї річниці Голодомору.
  • Німеччина Жалобна хода в пам'ять жертв голодомору у Мюнхені.
  • Польща Меморіал пам'яті жертв Голодомору в Україні 1932—1933, Плянти, Старе Місто, Краків, Польща.
  • Пошана тим, хто пішов під час Голодомору 1932—1933 років.
  • Україна Пам'ятник в Житомирі, на майдані Путятинському.
  • Іспанія Іспанська поштова марка, присвячена річниці Голодомору.

Див. також

Виноски

  1. Володимир ВАСИЛЕНКО МЕТОДОЛОГІЯ ПРАВОВОЇ ОЦІНКИ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 рр.. webcache.googleusercontent.com. Процитовано 2019-02-26.
  2. Землі сучасної України за винятком семи західних областей, Криму і Південної Бессарабії, які тоді не входили до УСРР
  3. ↑ а б в Володимир ВАСИЛЕНКО, професор, доктор юридичних наук Спроба з негідними засобами. Хто й навіщо прагне переглянути Закон «Про Голодомор 1932—1933 років в Україні». Архів оригіналу за 21 лютий 2015. Процитовано 21 лютий 2015.
  4. Апеляційний суд Києва визначив остаточну кількість жертв Голодомору в Україні у 1932-33 роках.. tsn.ua. 14.01.2000. Архів оригіналу за 28.01.2018. Процитовано 27.01.2018.
  5. В. І. Марочко. ГОЛОДОМОР 1932—1933 РОКІВ В УСРР Архівовано 3 April 2013[Дата не збігається] у Wayback Machine. [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 2: Г-Д / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2004. — 688 с.: іл.
  6. Постанова апеляційного суду м. Києва у кримінальній справі за фактом вчинення геноциду в Україні в 1932—1933 роках. Архів оригіналу за 20 березень 2010. Процитовано 29 березень 2010.
  7. Роман Якель «Тінь Голодомору над західними українцями». Архів оригіналу за 28 червень 2013. Процитовано 31 липень 2013.
  8. Кримінальний Кодекс УРСР. Затверджений Центральним Виконавчим Комітетом Української СРР 8 червня 1927 р.
  9. ↑ а б Уголовный кодекс РСФСР в редакции 1926 г Архівовано 30 September 2015[Дата не збігається] у Wayback Machine.(рос.)
  10. «Государство против своего народа» Первая часть справочного издания «Черная книга коммунизма» Глава 8. Великий голод. Архів оригіналу за 21 травень 2012. Процитовано 12 червень 2012.
  11. Документи з історії голоду у фондах архівосховищ України: Джерелознавчий огляд. Архіворигіналу за 8 березень 2013. Процитовано 12 лютий 2013.
  12. Вікторія Шаповал. ДЕМОГРАФІЧНІ НАСЛІДКИ ГОЛОДОМОРУ 1932—1933 РОКІВ В УКРАЇНІ: ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ АСПЕКТ. Архів оригіналу за 31 жовтень 2015. Процитовано 11 травень 2015.
  13. Володимир В'ятрович. Олександра Радченко — репресована за пам'ять. Архів оригіналу за 27 листопад 2013. Процитовано 25 листопад 2013.
  14. Марочко, Василь (2018). Енциклопедія Голодомору 1932 - 1933 років в Україні. Дрогобич: Коло. с. 576. ISBN 978-617-642-388-1.
  15. Чинність закону - Rule of Law. www.rol.org.ua. Архів оригіналу за 2016-11-20. Процитовано 2016-11-19.
  16. Конвенція про геноцид, ухвалена ООН у 1948 р.
  17. Унаслідок голоду у 1932-1934 роках померли 3,9 мільйона українців – дані дослідження. Радіо Свобода (Ukrainian). Архів оригіналу за 2015-11-26. Процитовано 2015-11-26.
  18. {{Cite web |url=http://fakty.ua/155652-dazhe-imeya-zakopannoe-zerno-opasavshiesya-donosa-selyane-umirali-ot-goloda-tak-i-ne-otkopav-svoih-zapasov |title=Статя «Даже имея закопанное зерно, опасавшиеся доноса селяне умирали от голода, так и не откопав своих запасов» на сайті газети «[[Факты и комментарии |accessdate=29 листопад 2012 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20130407190639/http://fakty.ua/155652-dazhe-imeya-zakopannoe-zerno-opasavshiesya-donosa-selyane-umirali-ot-goloda-tak-i-ne-otkopav-svoih-zapasov|archivedate=7 квітень 2013 |deadurl=no }}
  19. Апеляційний суд Києва назвав організаторів Голодомору 1932—1933 рр. Історичну справедливість відновлено. Архів оригіналу за 15 квітень 2012. Процитовано 29 листопад 2012.
  20. Голова СБУ назвав точну кількість жертв Голодомору
  21. Стенограма прес-конференції «Рішення Апеляційного суду Києва про визнання винними в Голодоморі, присвоєння звання „Герой України“ Степанові Бандері та інші питання історичної спадщини України.». Архів оригіналу за 14 березень 2016. Процитовано 21 серпень 2010.
  22. Улянич, Володимир. Терор голодом і повстанська боротьба проти геноциду українців у 1921—1933 роках. — К.: МАУП, 2004. — 84 с.
  23. «"Украина (Украинская Республика)... Независимая Народная Республика провозглашена в 1918, завоевана Красной армией в 1920"»
    Украина / Лидин Р. (ред.). Краткий энциклопедический словарь — М.: «ООО Издательство АСТ», ООО «Издательство Астрель», 2002. — 1136 с. (С. 954—955.)
  24. Ивницкий Н. А. Репрессивная политика советской власти в деревне (1928—1933 гг.) РАН. Ин-т рос. истории, Университет г. Торонто (Канада). — М., 2000. — 350 с. — Библиогр. в примеч. Указ. имен: с. 345—349
  25. ↑ а б Інститут історії України НАНУ: Цей день в історії — 1932 рік Архівовано 16 October 2012[Дата не збігається] у Wayback Machine.
  26. За спогадами віце-президента Академії наук вищої школи України Петра Масляка: «Мій рідний дядько Масляк Василь Андрійович, командир Червоної Армії, приїхав у 1933 році з Далекого Сходу у відпустку додому. На кордоні з Україною його зустріли „заградительные отряды“. „На Украину нельзя. Давим хохлов“, — засміявся старший, сприйнявши мого кирпатого й вилицюватого дядька за свого. Вищий чин і рішучий характер дозволили дядькові Андрію прорватися в Україну. Те, що побачив там він, людина, яка пройшла всю війну, не міг ніколи пізніше описати словами. У рідній Устивиці Великобагачанського району люди їли людей! Навколо 12-тисячного козацького села Устивиці теж стояв „заградительный отряд“. На запитання дядька-офіцера, коли знімуть військову облогу, угодований командир сказав: „Как сдохнет последний хохол“… Залишилося менше трьох тисяч осіб…».— 75 років тому мешканці двох полтавських сіл повстали проти радянської влади Архівовано 26 November 2015[Дата не збігається] у Wayback Machine..
  27. Джерело фотографії «Жертви голоду на вулицях Харкова». Архів оригіналу за 1 вересень 2010. Процитовано 13 вересень 2010.
  28. Кульчицький С., Єфіменко Г. Демографічні наслідки Голодомору 1933 р. в Україні. Всесоюзний перепис 1937 р. В Україні: документи та матеріали / НАН України. Інститут історії України. — К.: Інститут історії України НАН України, 2003. — 192 с., с. 66
  29. За Голодомор в Україні, посол Росії порадив українцям звернутися за вибаченнями до Грузії. Архів оригіналу за 9 травень 2015. Процитовано 20 травень 2010.
  30. Тим, хто вважає, що Голодомор "не був геноцидом". Архів оригіналу за 6 лютий 2014. Процитовано 29 січень 2014.
  31. Jacques Vallin, France Mesle, Serguei Adamets, Serhiy Pyrozhkov. (2009). The great famine: population losses in Ukraine. Demography and social economy 2 (12): 3–11. Архів оригіналу за 3 листопад 2013. Процитовано 12 липень 2013.
  32. Rudnytskyi, Omelian, et al. «Demography of a man-made human catastrophe: The case of massive famine in Ukraine 1932—1933.» Canadian Studies in Population 42.1-2 (2015): 53-80. [1]Архівовано 11 September 2016[Дата не збігається] у Wayback Machine.
  33. Нове дослідження НАН України оцінило втрати від Голодомору у 4,5 мільйона осіб.Архівовано 23 February 2014[Дата не збігається] у Wayback Machine. Дзеркало тижня. 21.11.2013.
  34. Прес-реліз Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України до Дня пам'яті жертв Голодоморів. Архів оригіналу за 8 грудень 2015. Процитовано 30 листопад 2015.
  35. Міжнародна науково-практична конференція «Голодомор 1932-1933 років: втрати української нації» — Освіта і наука. memorialholodomor.org.ua. Архів оригіналу за 2017-11-19. Процитовано 2018-01-18.
  36. Геннадій Єфіменко. Старий міф краще нових двох? Про деякі «нові аргументи» щодо втрат від семи до десяти мільйонів українців під час Голодомору — Інститут історії НАН України
  37. Геннадій Єфіменко. Скільки ж нас загинуло? Причини та наслідки розмаїття оцінок кількості загиблих від Голодомору. Архів оригіналу за 26 січень 2018. Процитовано 25 січень 2018.
  38. Жертви Голодомору: 4 мільйони – чи понад 7?. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2019-02-26.
  39. Україна. Друга світова. Тільки цифри. Архів оригіналу за 28 червень 2012. Процитовано 5 червень 2012.
  40. ↑ а б Інститут історії НАНУ: Цей день в історії — 1933 рік Архівовано 16 October 2012[Дата не збігається] у Wayback Machine.
  41. Гунчак Тарас. Україна: перша половина XX століття: Нариси політичної історії.— К.: Либідь, 1993.— С. 203.
  42. В. І. Сергійчук. Голодомор 1932—1933 років як найвідчутніший удар у складовій геноциду українства.— Голод в Україні у першій половині ХХ століття: причини та наслідки (1921—1923, 1932—1933, 1946—1947): Матеріали Міжнародної наукової конференції. Київ, 20-21 листопада 2013 р./Інститут демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України; Інститут історії України НАН України; Київський національний університет імені Тараса Шевченка; Національний університет «Києво-Могилянська академія». — К., 2013. — 364 с.
  43. Дзеркало тижня. № 46 (774) 28 листопада — 4 грудня 2009. «Тінь Голодомору над західними українцями». Автор: Роман Якель. Архів оригіналу за 15 грудень 2009. Процитовано 24 грудень 2009.
  44. Протест тов. Бессонова против выступления Гитлера. — Известия, 20 мая 1934 г. № 116 (5364)
  45. Докладная записка заместителя начальника отдела населения и здравоохранения ЦУНХУ Госплана СССР М. В. Курмана начальнику ЦУНХУ И. А. Кравалю о естественном движении населения в период между переписями 1926 и 1937 гг. 14 марта 1937 г.(рос.)
  46. Докладная записка начальника сектора населения и здравоохранения ЦУНХУ Госплана СССР С. Каплуна заместителю начальника ЦУНХУ Госплана СССР И. А. Кравалю об учете естественного движения населения в годы первой пятилетки. 28 ноября 1934 г.(рос.)
  47. Справка заместителя начальника отдела населения и здравоохранения ЦУНХУ Госплана СССР М. В. Курмана о результатах обследования постановки учета естественного движения населения в марте 1934 г. 4 апреля 1934 г.(рос.)
  48. Данилевский И. Н., Кабанов В. В., Медушевская О. М., Румянцева М. Ф. Источниковедение Теория. История. Метод. Источники российской истории. 2004 . — 701 с. — ISBN 5-7281-0090-2. с 596.(рос.)
  49. Василенко В. Голодомор 1932—1933 років в Україні як злочин геноциду: правова оцінка. — К.: Вид-во імені Олени Теліги, 2009. — 48 с. — ISBN 978-966-355-027-5. ст. 31. Архів оригіналу за 8 квітень 2017. Процитовано 8 квітень 2017.
  50. Ивницкий Н. А. Голод 1932—1933 годов в СССР: Украина, Казахстан, Северный Кавказ, Поволжье, Центрально-Черноземная область, Западная Сибирь, Урал(рос.)
  51. Голодомор 1932—1933 рр. в Україні: причини і наслідки. Міжнародна наукова конференція. Київ, 9–10 вересня 1993 р.: матеріали / Відп. ред. С. Кульчицький. НАН України. Інститут історії України. — К., 1995. — 199 с., 141 с.
  52. Голодомор 1932—1933 років в Україні: документи і матеріали / Упоряд. Р. Я. Пиріг; НАН України. Ін-т історії України. — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. — 1128 с. 857 с.
  53. Голод в Україні у першій половині ХХ століття: причини та наслідки (1921—1923, 1932—1933, 1946—1947): Матеріали Міжнародної наукової конференції. Київ, 20–21 листопада 2013 р. / Ред. кол.: М. Антонович, Г. Боряк, О. Гладун, С. Кульчицький. НАН України. Інститут демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи, Інститут історії України; Київський національний університет імені Тараса Шевченка; Національний університет «Києво-Могилянська академія». — К., 2013. — 364 с.
  54. Діана Дуцик. Відцензурований Голодомор. Архів оригіналу за 21 вересень 2017. Процитовано 8 квітень 2017.
  55. «О пропагандистских мероприятиях по противодействию развязанной реакционными центрами украинской эмиграции антисоветской кампании в связи с имевшими место в начале 30-х годов продовольственными трудностями на Украине»
  56. Голодомор: коли Україна й світ визнають правду? Архівовано 14 October 2008[Дата не збігається] у Wayback Machine. — Україна молода
  57. Методичні рекомендації щодо проведення в навчальних закладах тематичних уроків, лекцій, виховних заходів «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Архів оригіналу за 29 січень 2012. Процитовано 5 вересень 2010.
  58. Прорив інформаційної блокади довкола Голодомору. Архів оригіналу за 5 січень 2013. Процитовано 5 січень 2013.
  59. Голодомор 1932—1933 років в Україні за документами ГДА СБУ: Анотований довідник. Архів оригіналу за 19 лютий 2018. Процитовано 14 серпень 2018.
  60. Голодомор в Україні: силовики знайшли докази злочинів радянської влади. 18.02.2017, 12:40. Архів оригіналу за 15.08.2018. Процитовано 14.08.2018.
  61. Роман Якель. «Тінь Голодомору над західними українцями». Архів оригіналу за 28 червень 2013. Процитовано 31 липень 2013.
  62. Бадмаева Е. Н. Голод в Нижнем Поволжье в 1921 и 1933-гг Архівовано 17 August 2016[Дата не збігається] у Wayback Machine.(рос.)
  63. 27.05.1933. Колективна доповідна записка керівників Ізюмського району до секретаря Харківського обкому КП(б)У Постишева та голови Харківського облвиконкому Шелехеса з проханням надання району продовольчої допомоги («зараз у районі жодних ресурсів немає — усі джерела вичерпані»), з інформацією про голодування в районі понад 15 тисяч сільського населення, зростання смертності по району з 170 осіб — у січні, до 1000 осіб — у травні, при масових випадках поховання померлих без реєстрації смерті, про поширення серед населення захворювань на тиф на грунті голоду, масового викидання батьками дітей на вулицю (за останній місяць підібрано 657 дітей), а також 2 випадки людоїдства. Держархів Харківської області. Ф. П — 2, оп. 3, спр. 3, арк. 44, 45.(рос.)
  64. Докладная записка начальника Днепропетровского облотдела ГПУ Я. К. Крауклиса председателю ГПУ УССР В. А. Балицкому о голоде в Днепропетровской области по данным на 5 марта 1933 г.(рос.)
  65. «Говорити про голод вважалось мало не контрреволюцією». Документи російських архівів про голод 1932—1933 рр. у СССР. Полит.ру. (рос.)
  66. Экспорт зерна и голодомор (рос.). Архів оригіналу за 22 грудень 2012. Процитовано 25 липень 2012.
  67. ↑ а б в Голодомор в Україні — чого боїться Кремль?. Архів оригіналу за 4 липень 2012. Процитовано 6 жовтень 2012.
  68. Василенко В. Голодомор 1932—1933 років в Україні як злочин геноциду: правова оцінка. — К.: Вид-во імені Олени Теліги, 2009. — 48 с. — Архівовано 10 May 2011[Дата не збігається] у Wayback Machine. ISBN 978-966-355-027-5
  69. Росія шантажувала Азербайджан і інших через український Голодомор. Архів оригіналу за 1 грудень 2010. Процитовано 30 листопад 2010.
  70. 08BISHKEK1095, CANDID DISCUSSION WITH PRINCE ANDREW ON THE KYRGYZ: PLAYING THE GREAT GAME (BY EXTENSION THE AMERICANS TOO). WikiLeaks. 2008-10-29 12:12. Архів оригіналу за 2010-11-30. Процитовано 2010-11-30.
  71. В Азербайджані відхрестилися від російського шантажу. Архів оригіналу за 3 грудень 2010. Процитовано 30 листопад 2010.
  72. Голод — геноцид 1932—1933 років на території Миколаївщини. Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2003. — c. 104—116
  73. СБУ порушила кримінальну справу за фактом вчинення геноциду // Радіо «Свобода», 25.05.2009 16:01. Архів оригіналу за 17.11.2009. Процитовано 15.01.2010.
  74. Справа про Голодомор нарешті дійшла до суду. Перше слухання почалося. Архів оригіналу за 12 вересень 2011. Процитовано 12 січень 2010.
  75. Семеро лідерів Компартії СРСР визнано винними в організації Голодомору, — рішення суду[недоступне посилання з квітень 2019]
  76. Повідомляє прес-служба Президента України Ющенко ініціює створення трибуналу над злочинами комунізму Архівовано 17 January 2010[Дата не збігається] у Wayback Machine.
  77. Послание Президенту Украины В. А. Ющенко (kremlin.ru, 14.11.2008) Архівовано22.02.2012, у Wayback Machine. (рос.)
  78. В Росії книги про Голодомор прирівнюються до екстремізму. Архів оригіналу за 1 серпень 2012. Процитовано 17 липень 2012.
  79. Ганна Трегуб (3 грудня 2013). Як домогтися справедливості. Тиждень.ua. Архів оригіналу за 06.07.2014. Процитовано 14.09.2014.
  80. Рафаель Лемкін: радянський геноцид в Україні (стаття 28 мовами) / Міжнародний благодійний Фонд «Україна 3000», в рамках програми «Уроки історії»; редактор Роман Сербин; упорядник Олеся Стасюк. — Київ : Майстерня книги, 2009. — 208 сторінок. — ISBN 978-966-2260-15-1, сторінка 21
  81. Роман Сербин Рафаэль Лемкин об украинском геноциде Архівовано 21 February 2015[Дата не збігається] у Wayback Machine.(рос.)
  82. Рафаэль Лемкин: Советский геноцид в Украине Архівовано 21 February 2015[Дата не збігається]у Wayback Machine.(рос.)
  83. Кримінальний Кодекс УРСР. Затверджений Центральним Виконавчим Комітетом Української ССР 8 червня 1927 р.
  84. 85 років тому 5 травня поклали початок Голодомору. Історія свідка трагедії.. hromadskeradio.org. 05.05.2018.
  85. Патріарх Філарет, як очевидець Голодомору, назвав причини Геноциду українців у 1932-1933 роках. risu.org.ua (en). Процитовано 2018-11-24.

  86. Голодомор 1932-1933 років у селах Троїцької сільради — Частина 1 — Великовасилівської ЗОШ І-ІІ ст. — 2019
  87. ↑ а б 
    Голодомор 1932-1933 років у селах Троїцької сільради — Частина 2 — Великовасилівської ЗОШ І-ІІ ст. — 2019

  88. Голодомор 1932-1933 років у селах Троїцької сільради — Частина 3 — Великовасилівської ЗОШ І-ІІ ст. — 2019

  89. Голодомор 1932-1933 років у селах Троїцької сільради — Частина 3 — Великовасилівської ЗОШ І-ІІ ст. — 2019
  90. Причини голоду 1933 року в Україні-2. Архів оригіналу за 2 червень 2010. Процитовано 20 травень 2010.
  91. Міжнародне визнання Голодомору. http://canada.mfa.gov.ua/ua/ukraine-%D1%81%D0%B0/holodomor-remembrance/holodomor-international-recognition. Архіворигіналу за 10 травень 2013.
  92. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у Країни, що визнали
  93. ↑ а б Encontro do Santo Padre com os Representantes da Política, Cultura, Ciência e IndústriaАрхівовано 16 April 2010[Дата не збігається] у Wayback Machine. (італ.)
  94. ↑ а б Mensagem do Papa João Paulo II Архівовано 24 June 2010[Дата не збігається] у Wayback Machine. (італ.)
  95. Парламент Португалії визнав Голодомор в Україні геноцидом. Європейська правда. 2017-03-03. Архів оригіналу за 2017-03-05. Процитовано 2017-03-05.
  96. Палата представників Конгресу США визнала Голодомор геноцидом української нації — Новини. memorialholodomor.org.ua. Процитовано 2019-02-25.
  97. Proposta d'acord relativa al 75è aniversari de l'Holodomor de 1932—1933[недоступне посилання з січень 2019] (фр.)
  98. Proposição: REQ-124/2007 CDHM Архівовано 22 September 2009[Дата не збігається] у Wayback Machine. (порт.)
  99. Holocausto Ucraniano é lembrado no Congresso Nacional Архівовано 25 August 2011[Дата не збігається] у Wayback Machine. (порт.)
  100. «Наша Украина»: Испания признала геноцидом Голодомор 1932-33 годов Архівовано 19 September 2011[Дата не збігається] у Wayback Machine. (рос.)
  101. Resolução da Câmara dos Deputados da Itália (n.º 7/0038). Архів оригіналу за 29 червень 2012. Процитовано 18 травень 2010.
  102. Risoluzioni in Commissione. Архів оригіналу за 14 серпень 2011. Процитовано 18 травень 2010.
  103. Resolution Marks the 75th Anniversary of the Manmade Famine that Killed Millions of Ukrainians in 1932-33 Архівовано 8 March 2010[Дата не збігається] у Wayback Machine. (англ.)
  104. Usnesení PS č. 535. www.psp.cz. Архів оригіналу за 2015-09-24. Процитовано 2015-11-28.
  105. Україна пам'ятає — світ визнає!. Архів оригіналу за 21 серпень 2010. Процитовано 18 травень 2010.
  106. Кнессет Израиля предлагает признать Голодомор геноцидом украинского народа. Россия плюется ядом. Главное™. Архів оригіналу за 2018-03-05. Процитовано 2018-03-04.
  107. Закон України № 376-V. Про Голодомор 1932—1933 років в Україні. Архів оригіналу за 18 лютий 2010. Процитовано 17 травень 2010.
  108. Голодомор 1932—1933 рр. як геноцид: прогалини у доказовій базі. Архів оригіналу за 6 жовтень 2011. Процитовано 17 травень 2010.
  109. Parliament recognises Ukrainian famine of 1930s as crime against humanity Архівовано 09-07-2011 у Wayback Machine. (англ.)
  110. Європарламент визнав Голодомор злочином проти людства. Архів оригіналу за 25 жовтень 2008. Процитовано 23 жовтень 2008.
  111. Resolution 1723 (2010) Commemorating the victims of the Great Famine (Holodomor) in the former USSR. Архів оригіналу за 17 жовтень 2014. Процитовано 24 січень 2019.
  112. ПАРЄ відмовилася назвати Голодомор геноцидом. Архів оригіналу за 1 травень 2010. Процитовано 21 серпень 2010.
  113. Послання Вселенського Патріарха Варфоломія І з нагоди 75-ї річниці Голодомору в Україні Всьому побожному українському народові!. Архів оригіналу за 29 листопад 2010. Процитовано 29 липень 2010.
  114. УПЦ КП призывает украинцев почтить память жертв Голодомора 1932-33 годовАрхівовано 29 September 2011[Дата не збігається] у Wayback Machine. (рос.)
  115. УПЦ МП визнала Голодомор 1932-33 рр геноцидом — BBC
  116. УАПЦ за вшанування жертв голодоморів спровокованих Москвою в Україні. Архіворигіналу за 12 грудень 2013. Процитовано 29 липень 2010.
  117. Петро Порошенко закликав світ визнати Голодомор актом геноциду. 20.09.2017, 20:59. Архів оригіналу за 21.09.2017. Процитовано 20.09.2017.
  118. Сенат США визнав Голодомор геноцидом українського народу. 04.10.2018, 16:54. Архіворигіналу за 04.10.2018. Процитовано 04.10.2018.
  119. Dmytro Horbachov, Fullest Expression of Pure feeling Архівовано 3 March 2016[Дата не збігається] у Wayback Machine., Welcome to Ukraine, 1998, No 1.
  120. Andrew Wilson, «The Ukrainians: Unexpected Nation», Yale University Press, 2002, ISBN 0-300-09309-8, p.144
  121. Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2003­—2013. — ISBN 966-00-0632-2.
  122. Публікацію див.: Літературна Україна, 26 листопада 2009, № 39, с. 6.
  123. Цит. за виданням: Дімаров А. А. На коні й під конем: Повість. — Харків: Фоліо, 2009. — С. 23
  124. Багряний І. Тигролови: роман; Чому я не хочу вертатися до СРСР?: памфлет / Григорій Клочек. — Кіровоград: Степова Еллада, 2000. — 240 с.
  125. Голодомор /документальні фільми, художні, передачі. Архів оригіналу за 28 вересень 2007. Процитовано 28 червень 2006.
  126. Harvest_of_Despair.(Ukrainian_genocide).famine.avi. Архів оригіналу за 24 березень 2007. Процитовано 9 грудень 2006.
  127. Великий Голод. Архів оригіналу за 27 вересень 2007. Процитовано 29 листопад 2006.
  128. Голод-33. Архів оригіналу за 27 вересень 2007. Процитовано 29 листопад 2006.
  129. Пісня бретонською мовою про Голодомор – Gwerz Kiev "Плач по Києву". ТЕКСТИ. Архіворигіналу за 2017-01-08. Процитовано 2017-01-08.
  130. Denez Prigent — Gwerz Kiev (feat. Karen Matheson). Архів оригіналу за 25 березень 2017. Процитовано 8 січень 2017.
  131. Пам'ятники жертвам українського Голоду. Архів оригіналу за 18 квітень 2006. Процитовано 26 листопад 2005.
  132. У Гарварді видадуть атлас Голодомору. Архів оригіналу за 27 листопад 2011. Процитовано 21 листопад 2011.
  133. США висловили солідарність з українським народом у вшануванні пам'яті жертв Голодомору // http://interfax.com.ua/news/general/383476.html Архівовано 14 November 2016[Дата не збігається] у Wayback Machine.

Джерела

Книги

  • Василенко В. Голодомор 1932—1933 років в Україні як злочин геноциду: правова оцінка. — К. : Вид-во імені Олени Теліги, 2009. — 48 с. — К-2 [9(С2)25/В19.
  • Воля О. Мор: Книга буття України. — К. : Кобза, 2002. — 1152 с. — ISBN 966-8024-08-7.
  • Голодомор на Чернігівщині 1932—1933 рр. мовою документів: Тематичний перелік / Упорядн.: Л. П. Коноваленко, А. В. Морозова, Н. М. Полетун. Ред. А. І. Неділя. — Чернігів : КП "Видавництво «Чернігівські обереги», 2003. — 72 с.
  • Голодомор (1932—1933) — невідома українська трагедія. — 2013. — 280с. — ISBN 978-989-8377-39-5.
  • Голодомор 1932-1933 років в Україні: документи і матеріали / Упоряд. Р. Я. Пиріг; НАН України. Ін-т історії України. — К. : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. — 1128 с.
  • Голодомор 1932—1933 років: Геноцид українського народу: Виставка / Автори виставки: Д. Гетьман, І. Юхновський; Український ін-т національної пам'яті. — К. : Вид-во ім. О. Теліги, 2008. — 48 с. — К-2 [9(С2)25/Г61].
  • Голодомор 1932—1933 років і Україні: злочин влади — трагедія народу: Документи і матеріали / Упоряд. В. С. Лозицький, О. В. Бажан, С. І. Власенко та ін. — К. : Ґенеза, 2008. — 504 с. — К-2 [9(С2)25/Г61].
  • Голодомор в Україні 1932—1933 рр.: Бібліогр. покажч./ Одес. держ. наук. б-ка ім. М. Горького; Ін-т історії НАН України; Фундація українознавчих студій Австралії. — О.; Л. : Вид-во М. П. Коць, 2001. — 654 с. — К-2 [9(С2)25/Г61].
  • Голодомор в Україні 1932—1933 років за документами Політичного архіву Міністерства закордонних справ Федеративної Республіки Німеччина/ Упоряд. А. І. Кудряченко. — К. : НІСД, 2008. — 336 с. — К-2 [9(С2)24/Г61].
  • Голодомор 1932—1933 років в Україні: причини, демографічні наслідки, правова оцінка: Матеріали міжнародної конференції (м. Київ, 25-26 вересня 2008 р.)] / Відп. ред. І. Р. Юхновський; Український інститут національної пам'яті. — К. : ВД «Києво-Могилянська академія», 2009. — 447 с. — К-2 [9(С2)25/Г61.
  • Гриневич Л. Хроніка колективізації та Голодомору в Україні 1927—1933. Том I: Початок надзвичайних заходів. Голод 1928—1929 років. Книга 1. — К. : Критика, 2008. — 552 с.
  • Захаров Є. Чи можна кваліфікувати голодомор 1932—1933 років в Україні та на Кубані як геноцид?. — Х. : Права людини, 2008. — 48 с. — К-2 [9(С2)25/З-38].
  • Конквест Р. Жнива скорботи. — К. : Либідь, 1993.
  • Котляр Ю. В. Голодомори 1921—1923 рр. та 1932—1933 рр. на Півдні України: етнічний та міжнародний аспекти: Монографія/ Ю. В. Котляр, І. С. Міронова. — Миколаїв : Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2008. — 204 с. — К-2 [9(С2)2/К73].
  • Кульчицький С. Голод 1932—1933 рр. в Україні як геноцид: мовою документів, очима свідків. — К. : Наш час, 2008. — 239 с. — К-2 [9(С2)25/К90].
  • Кульчицький С. В. Голод, Голодомор 1932–33 //ЕСУ
  • Кульчицький С., Єфіменко Г. «Демографічні наслідки голодомору 1933 р. в Україні» + «Всесоюзний перепис 1937 р. в Україні: документи та матеріали».
  • Лановик Б., Лазарович М., Матейко Р. Голодомор 1932—1933 // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 384. — ISBN 966-528-197-6.
  • Марочко B. Голодомор 1932—1933 років в Україні: Хроніка / В. Марочко, О. Мовчан. — К. : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. — 294 с. ISBN 978-966-518-477-5.
  • Мейс Джеймс: «Ваші мертві вибрали мене…» / За заг. ред. Л. Івшиної. — К. : ЗАТ «Українська прес-група», 2008. — 672 с. — К-2 [9(С2)25/Д40].
  • Український голокост. 1932—1933: Свідчення тих, хто вижив. ВД «Києво-Могилянська академія». 2005. с. 296.
  • Пам'ять народу: геноцид в Україні голодом 1932—1933 років. Свідчення. Книга перша. — ВД «КАЛИТА». Упорядники: О. Веселова, О. Нікілєв.
  • Парламентські слухання щодо вшанування пам'яті жертв голодомору 1932—1933 років: 12 лютого 2003 р./ За ред. Д. В. Табачника, О. О. Зінченка, Г. Й. Удовенка; Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України. — К., 2003. — 203 с. — К-2 [9(С2)25/П18].
  • Репресії в Україні (1917—1990 рр.): Науково-допоміжний бібліографічний покажчик / Авт.-упор. Є. К. Бабич, В. В. Патока; авт. Вступ. Статті С. І. Білокінь. — К. : Смолоскип, 2007. — 519 с.
  • Розсекречена пам'ять: Голодомор 1932—1933 років в Україні в документах ГПУ-НКВД. — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. — 604 с. — К-2 [9(С2)25/Р65].
  • Руденко Р. Г. Драматична і трагічна історія голодомору 1932—1933 рр. в Україні: Монографія. — Х.: ХНЕУ, 2009. — 92 с. — К-2 [9(С2)25/Р83].
  • Сергійчук В. «Як нас морили голодом». На основі невідомих досі матеріалів з колишніх таємних архівів простежено геноцид українського народу в XX ст. Уперше в одному дослідженні мовою документів розповідається про три штучні голодомори, що були організовані в Україні, — 1921—1923, 1932—1933 та 1946—1947 років.
  • Спротив геноциду. Книга-каталог виставки / Український інститут національної пам'яті. — Львів-Київ : Часопис, 2015. — 80 с. — ISBN 978-966-2720-17-4.
  • Страта голодом: Пер. з англ./ Семен Старів; За ред. Р. Доценка. — К. : Українознавство, 1997. − 250 с.: іл. — ISBN 5-7770-0895-Х.
  • Трагедія голодомору в Україні 1932—1933 рр. у пам'яті народній: Матеріали науково-практичної конференції (м. Харків, 22 листопада 2007 р.)/ Відп. за вип. П. Є. Минко. — Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ, 2008. — 188 с. — К-2 [9(С2)24/Т65].
  • Улянич Володимир. Терор голодом і повстанська боротьба проти геноциду українців у 1921—1933 роках. — К. : МАУП, 2004. — 84 с.
  • Хмельковський Л. 136 призвідців Голодомору. — Львів : «Свічадо», 2009. — 136 с. — К-2 [9(С2)25/Х65].
  • Цвілюк С. А. Трагедія нескореної нації: Монографія. — 2-ге вид., доп. — О. : «Астропринт», 2008. — 264 с. — К-2 [9(С2)25/Ц28].
  • Гроссман В. Все течет. — Повість (перша згадка в художній літературі). (рос.)
  • Таугер М. Голод, голодомор, геноцид: Голод, сельское хозяйство и советская сельскохозяйственная политика. — Пер. с англ. — К.: Еженедельник «2000»: Изд-во «Довіра», 2008. — 427 с. — К-2 [9(С2)25/Т23].
  • Енн Еплбаум «Червоний Голод: Війна Cталіна з Україною» (англ. Anne Applebaum «Red Famine: Stalin's War on Ukraine»

Інтернет-ресурси

Статті та окремі дослідження

Англійською мовою

Іншими мовами

  • Ammende, Ewald, "Human life in Russia, (Cleveland: J.T. Zubal, 1984), Reprint, Originally published: London, England: Allen & Unwin, 1936.
  • «The Black Deeds of the Kremlin: a white book», S.O. Pidhainy, Editor-In-Chief, (Toronto: Ukrainian Association of Victims of Russian-Communist Terror, 1953), (Vol. 1 Book of testimonies. Vol. 2. The Great Famine in Ukraine in 1932—1933).
  • Cinnella, Ettore, «Ucraina: Il genocidio dimenticato 1932—1933», (Pisa-Cagliari: Della Porta Editori, 2015.
  • Conquest, Robert, «The Harvest of Sorrow: Soviet Collectivization and the Terror — Famine», (Edmonton: The University of Alberta Press in Association with the Canadian Institute of Ukrainian Studies, 1986).
  • Davies, R.W., «The Socialist offensive: the collectivization of Soviet agrilculture, 1929—1930», (London: Macmillan, 1980).
  • «Der ukrainische Hunger-Holocaust: Stalins verschwiegener Volkermond 1932/33 an 7 Millionen ukrainischen Bauern im Spiegel geheimgehaltener Akten des deutschen Auswartigen Amtes», (Sonnebuhl: H. Wild, 1988), By Dmytro Zlepko. [eine Dokumentation, herausgegeben und eingeleitet von Dmytro Zlepko].
  • Dolot, Miron, «Execution by Hunger: The Hidden Holocaust, a survivor's account of the Famine of 1932—1933 in Ukraine», (New York City: W.W. Norton & Company Inc., 1985).
  • Dolot, Miron, «Who killed them and why?: in remembrance of those killed in the Famine of 1932—1933 in Ukraine», (Cambridge, Mass: Harvard University, Ukrainian Studies Fund, 1984).
  • Dushnyk, Walter, «50 years ago: the famine holocaust in Ukraine», (New York: Toronto: World Congress of Free Ukrainians, 1983).
  • «Famine in the Soviet Ukraine 1932—1933: a memorial exhibition», Widener Library, Harvard University, prepared by Oksana Procyk, Leonid Heretz, James E. Mace. — (Cambridge, Mass: Harvard College Library, distributed by Harvard University Press, 1986).
  • «Famine in Ukraine 1932-33», edited by Roman Serbyn and Bohdan Krawchenko, — (Edmonton: Canadian Institute of Ukrainian Studies, 1986). [Selected papers from a conference held at the Universite du Quebec a Montreal in 1983).
  • «The Great Famine in Ukraine: the unknown holocaust: in solemn observance of the Ukrainian famine of 1932—1933», (Compiled and edited by the editors of the Ukrainian Weekly [Roma Hadzewycz, George B. Zarycky, Martha Kolomayets] Jersey City, N.J.: Ukrainian National Association, 1983).
  • Gregorovich, Andrew, «Black Famine in Ukraine 1932-33: A Struggle for Existence», FORUM: A Ukrainian Review, No. 24, (Scranton: Ukrainian Workingmen's Association, 1974).
  • Halii, Mykola, «Organized famine in Ukraine, 1932—1933», (Chicago: Ukrainian Research and Information Institute, 1963).
  • «Holod na Ukraini, 1932—1933: vybrani statti», uporiadkuvala Nadiia Karatnyts'ka, (New York: Suchasnist', 1985).
  • Hlushanytsia, Pavlo, "Tretia svitova viina Pavla Hlushanytsi == The third world war of Pavlo Hlushanytsia, translated by Vera Moroz, (Toronto: Anabasis Magazine, 1986). [Bilingual edition in Ukrainian and English].
  • «Holod 1932-33 rokiv na Ukraini: ochyma istorykiv, movoij dokumentiv», (Kyiv: Vydavnytstvo politychnoyi literatury Ukrainy, 1990).
  • Hryshko, Vasyl, «Ukrains'kyi 'Holokast', 1933», (New York: DOBRUS; Toronto: SUZHERO, 1978).
  • Hryshko, Vasyl, «The Ukrainian Holocaust of 1933», Edited and translated by Marco Carynnyk, (Toronto: Bahrianyi Foundation, SUZHERO, DOBRUS, 1983).
  • «International Commission of Inquiry into the 1932-33 Famine in Ukraine, Proceedings [transcript]», May 23-27, 1988, Brussels, Belgium, [Jakob W.F. Sundberg, President; Legal Counsel, World Congress of Free Ukrainians: John Sopinka, Alexandra Chyczij; Legal Council for the Commission, Ian A. Hunter, 1988.
  • «International Commission of Inquiry into the 1932-33 Famine in Ukraine. Proceedings [transcript]», October 21 — November 5, 1988, New York City, [Jakob W.F. Sundberg, President; Counsel for the Petitioner, William Liber; General Counsel, Ian A. Hunter], 1988.
  • «International Commission of Inquiry into the 1932—1933 Famine in Ukraine. Final report», [Jacob W.F. Sundberg, President], 1990. [Proceedings of the International Commission of Inquiry and its Final report are in typescript, contained in 6 vols. Copies available from the World Congress of Free Ukrainians, Toronto].
  • Kalynyk, Oleksa, «Communism, the enemy of mankind: documents about the methods and practise of Russian Bolshevik occupation in Ukraine», (London, England: The Ukrainian Youth Association in Great Britain, 1955).
  • Klady, Leonard, «Famine Film „Harvest of Despair“», FORUM: A Ukrainian Review, No. 61, Spring 1985, (Scranton: Ukrainian Fraternal Association, 1985).
  • «Kolektyvizatsia і Holod na Ukraini 1929—1933: Zbirnyk documentiv і materialiv», Z.M. Mychailycenko, E.P. Shatalina, S.V. Kulcycky, eds., (Kyiv: Naukova Dumka, 1992).
  • Kostiuk, Hryhory, «Stalinist rule in Ukraine: a study of the decade of mass terror, 1929—1939», (Munich: Institut zur Erforschung der UdSSSR, 1960).
  • Kovalenko, L.B. & Maniak, B.A., eds., «Holod 33: Narodna knyha-memorial», (Kyiv: Radians'kyj pys'mennyk, 1991).
  • Krawchenko, Bohdan, «Social change and national consciouness in twentieth-century Ukraine», (Basingstoke: Macmillan in association with St. Anthony's College, Oxford, 1985).
  • «Lettere da Kharkov: la carestia in Ucraina e nel Caucaso del Nord nei rapporti dei diplomatici italiani, 1932-33», a cura di Andrea Graziosi, (Torino: Einaudi, 1991).
  • Mace, James E., «Communism and the dilemma of national liberation: national communism in Soviet Ukraine, 1918—1933», (Cambridge, Mass.: Distributed by Harvard University Press for the Ukrainian Research Institute and the Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the U.S., 1983).
  • Makohon, P., «Svidok: Spohady pro 33-ho», (Toronto: Anabasis Magazine, 1983).
  • Martchenko, Borys, «La famine-genocide en Ukraine: 1932—1933», (Paris: Publications de l'Est europeen, 1983).
  • Marunchak, Mykhailo H., "Natsiia v botot'bi za svoie isnuvannia: 1932 і 1933 v Ukraini і diiaspori, (Winnipeg: Nakl. Ukrains'koi vil'noi akademii nauk v Kanadi, 1985).
  • «Memorial», compiled by Lubomyr Y. Luciuk and Alexandra Chyczij; translated into English by Marco Carynnyk, (Toronto: Published by Kashtan Press for Canadian Friends of «Memorial», 1989). [Bilingual edition in Ukrainian and English. this is a selection of resolutions, aims and objectives, and other documents, pertaining to the activities of the «memorial» Society in Ukraine].
  • Mishchenko, Oleksandr, «Bezkrovna viina: knyha svidchen'», (Kyiv: Molod', 1991).
  • Oleksiw, Stephen, «The agony of a nation: the great man-made famine in Ukraine, 1932—1933», (London: The National Committee to Commemorate the 50th Anniversary of the Artificial Famine in Ukraine, 1932—1933, 1983).
  • «Pavel P. Postyshev, envoy of Moscow in Ukraine 1933—1934», [selected newspaper articles, documents, and sections in books], (Toronto: World Congress of Free Ukrainians, Secretariat, [1988]), (The 1932-33 Famine in Ukraine research documentation.
  • Pidnayny, Alexandra, «A bibliography of the great famine in Ukraine, 1932—1933», (Toronto: New Review Books, 1975).
  • Pravoberezhnyi, Fedir, «8,000,000: 1933-i rik na Ukraini», (Winnipeg: Kultura і osvita, 1951).
  • Senyshyn, Halyna, «Bibliohrafia holody v Ukraini 1932—1933», (Ottawa: Montreal: UMMAN, 1983).
  • Roman Serbyn and Bohdan Krawchenko, Famine in Ukraine 1932—1933, 1986, ISBN 0-920862-43-8.
  • Solovei, Dmytro, «The Golgotha of Ukraine: eye-witness accounts of the famine in Ukraine», compiled by Dmytro Soloviy, (New York: Ukrainian Congress Committee of America, 1953).
  • Stradnyk, Petro, «Pravda pro soviets'ku vladu v Ukraini», (New York: N. Chyhyryns'kyi, 1972).
  • Taylor, S.J., «Stalin's apologist: Walter Duranty, the New York Time's man in Moscow», (New York: Oxford University Press, 1990).
  • «The Foreign Office and the famine: British documents on Ukraine and the great famine of 1932—1933», edited by Marco Carynnyk, Lubomyr Y. Luciuk and Bohdan Kor.
  • «The man-made famine in Ukraine», — (Washington D.C.: American Enterprise Institute for Public Policy Research, 1984). [Seminar. Participants: Robert Conquest, Dana Dalrymple, James Mace, Michael Nowak].
  • United States, «Commission on the Ukraine Famine. Investigation of the Ukrainian Famine, 1932—1933: report to Congress / Commission on the Ukraine Famine», [Daniel E. Mica, Chairman; James E. Mace, Staff Director]. — (Washington D.C.: U.S. G.P.O.: For sale by the Supt. of Docs, U.S. G.P.O., 1988), (Dhipping list: 88-521-P).
  • United States, «Commission on the Ukrainian Famine. Oral history project of the Commission on the Ukraine Famine», James E. Mace and Leonid Heretz, eds. (Washington, D.C.: Supt. of Docs, U.S. G.P.O., 1990).
  • «Velykyi holod v Ukraini, 1932-33: zbirnyk svidchen', spohadiv, dopovidiv ta stattiv, vyholoshenykh ta drukovanykh v 1983 rotsi na vidznachennia 50-littia holodu v Ukraini — The Great Famine in Ukraine 1932—1933: a collection of memoirs, speeches amd essays prepared in 1983 in commemoration of the 50th anniversary of the Famine in Ukraine during 1932-33», [Publication Committee members: V. Rudenko, T. Khokhitva, P. Makohon, F. Podopryhora], (Toronto: Ukrains'ke Pravoslavne Bratstvo Sv. Volodymyra, 1988), [Billingual edition in Ukrainian and English].
  • Verbyts'kyi, M., «Naibil'shyi zlochyn Kremlia: zaplianovanyi shtuchnyi holod v Ukraini 1932—1933 rokiv», (London, England: DOBRUS, 1952).
  • Voropai, Oleksa, «V deviatim kruzi», (London, England: Sum, 1953).
  • Voropai, Oleksa, « The Ninth Circle: In Commemoration of the Victims of the Famine of 1933», Olexa Woropay; edited with an introduction by James E. Mace, (Cambridge, Mass.: Harvard University, Ukrainian Studies Fund, 1983).

Посилання

  1. «Червоний голод» — війна Сталіна з українцями і українофобія спадкоємців СРСР. Архіворигіналу за 15 березень 2018. Процитовано 15 березень 2018.
Автор: на

Комментариев нет:

Отправить комментарий

Подписаться на: Комментарии к сообщению (Atom)